Василь Сичевський - Тринадцять градусів на схід від Грінвіча

Касян довго дивися на флягу, потім простягнув руку, торкнувся пальцями її понівеченої кришки і підвів очі.

— Що це він з нею робив, гриз, чи що?

— Це не він… Це я.

Касян запитливо підвів брови на Добрито.

— У кубрику, дверима, коли під водою був. Засунув, щоб шланг остаточно не передавило. Коли б не вона — кранти… Так що вона мені, можна сказати, життя врятувала.

Патрік кинувся до Петра, схопив його за обидві руки і почав трясти. Він тицяв Добрині фунти стерлінгів, зняв з пальця золоту обручку.

— Візьміть. Прошу вас, янг Пітер.

— Навіщо ви мене ображаєте, містер Патрік! Нічого такого виняткового я не зробив… — рішуче заявив Добриня. — Ні до чого все це. Ми ж друзі, а гроші псують стосунки. Це, здається, ваша, англійська примовка.

Патрік Белч дивився на Добриню широко розплющеними очима і ніяк не міг взяти до тями, як це можна ризикувати життям і не прийняти подяки. Потім, не стидаючись почуттів, що переповнили його душу, заходився молитися.

— Ви святі! Святі…

— Заспокойся, Патрік. Ми звичайні, нормальні люди… Я хотів звернути твою увагу на ось цю штуку, — сказав Касян, коли Патрік трохи заспокоївся.

— Що це?

— Як бачиш, проста фляга, але на ній такий саме вензель, як на портсигарі Мак-Ллойда. Ті ж букви «L» і «S». Це їх фамільний знак: Ллойд-Шлезінгер.

— А чому Шлезінгер, коли тут не «Sh», a «S»? — спитав Добриня.

— Колись їх, певне, називали Слезінгерами, — відповів Касян.

Патрік узяв до рук флягу, наче боявся, що вона ось-ось вибухне.

— Вони ж вимагали від мене контейнер і флягу!

— Це вона і є, та сама фляга. Я знайшов її у Кребса…

— В п'ятдесятому? — спитав Патрік.

— Ні, друже, в сорок четвертому.

— Виходить, ти…

— Так, Патрік, — Касян важко підвівся. — Будь-які недомовки в цьому делікатному питанні тільки зіпсують наші стосунки. Давай-но краще згадаємо, як воно було тоді, в сорок четвертому.

Бійці десятки Улла посувались між білими засніженими горбами, все далі і далі залишаючи позад себе, на сході, Свеа. Тепер вони бігли на німецьких лижах, у білих, добре пригнаних комбінезонах, озброєні автоматами, маючи достатній запас набоїв і харчів. Загалом, перемога над гарнізоном у Свеа допомогла їм екіпіруватись по-справжньому. Група мала два кулемети, багато гранат, у тому числі і протитанкових. Об'ємисті німецькі ранці набили по вінця і тими ласощами, які подарував їм у Хаммерферсті боцман. Старий Лундхолст не помилився, в'ялена тріска на архіпелазі користувалась, як і раніше, підвищеним попитом.

Більшість хлопців у десятці були вже обстріляні, з тих рибалок добровольців, що прибули на Свалбард ще з експедицією Ейнара Свердрюпа. Вони зимували тут уже другу полярку. Лижі для них такі ж природні, як для нас черевики. Недарма кажуть, що норвежці народжуються з лижами на ногах.

Десятка посувалась швидко. Касян розумів, що такий темп він зможе підтримувати півгодини, годину — не більше. Лижі він любив і ходив на них з дитинства, та все ж таки то був спорт, а не засіб пересування, як у цих хлопців. До того ж нагадувала про себе хронічна втома, що накопичувалась у його тілі за останні півмісяця. Недавній похід на «Крістіні» теж забрав немало сил. Однак Касян не думав здаватися. Він ішов другим за Людвігом Уллом і, сам того не помічаючи, поступово втягнувся, пристосувався до ритму. Серце заспокоїлось, дихати стало легше. Йому згадалась розмова з начальником розвідвідділу дивізії, на якого вони змогли вийти, тільки дякуючи вмінню і наполегливості Ролфа. Запам'ятати хвилю, час роботи дивізійної радіостанції, відшукати в ефірі серед десятків тисяч голосів саме те, що тобі потрібно, — на таке годен, мабуть що, тільки великий майстер.

Перебираючи в пам'яті сказане полковником, Касян усе більше переконувався, що його доповіддю залишились задоволені. Мало того, дякували за службу. Полковник так і сказав: «Особлива вам подяка за ініціативу». Це було сказано вже після того, коли він доповів докладно про маршрут групи, про смерть Кілару і Воскобойникова, про події в Хейккі і похід у район Балстада Боярова і Тюрина (від них розвідвідділ не отримав ніяких вістей, хоч і продовжує виходити в ефір з надією почути їх позивні), про інформацію по «Вікінгу», одержану від радянського військовополоненого Бистрова. Доповідаючи, Касян не забув згадати і про втечу майора Енке, який служив в охороні «Вікінга». Розповів також про катастрофу «бофорта» і про те, що слідом за цим англійським бомбардувальником, на якому, певне, летів Енке, на острів прибула група Шлезінгера, яку доставив сюди підводний човен «У-206». Сам обер-лейтенант Шлезінгер на чолі невеликого загону вийшов у район загибелі літака, повне, сподіваючись знайти Енке, а головне, повернути вкрадені Енке секретні папери. Ось після всього цього Касяна похвалили і запропонували поцікавитись, що шукають на острові німці.