Едгар Берроуз - Тарзан та його звірі. Тарзанів син

— Я заплачу вам удвічі більше, але за єдиної умови: ви висадите мене з чоловіком і сином у якій-небудь цивілізованій країні, — відповіла вона. — Доти ви не отримаєте від мене ані цента. Про будь-які інші умови я й слухати не хочу.

— Ви мені дасте чека зараз! — погрозливо сказав Роков. — А то ні вам, ні вашому чоловікові, ні синові більше не доведеться ступити на землю, цивілізовану там чи дику.

— Я не можу вам вірити, — мовила леді Грейсток. — Яка у мене гарантія, що ви, коли отримаєте чек, не вчините з нами так, як вам заманеться?

— Гадаю, ви пристанете на мої умови, — сказав Роков, повертаючись до виходу. — Пам’ятайте, що життя вашого сина в моїх руках, і якщо ви почуєте передсмертні зойки катованої дитини, то знайте, що саме ваша впертість — причина її мук і смерті.

— Ви цього не зробите! — вигукнула нещасна жінка. — Ви ж не будете, не можете бути таким жорстоким!

— Не я жорстокий, а ви! — відказав Роков. — Бо не бажаєте врятувати життя вашій дитині якоюсь нікчемною сумою грошей.

Розмова, як і треба було сподіватись, закінчилася тим, що Джейн Клейтон виписала чек на велику суму й передала Ніколаю Рокову. Той зараз же й вийшов з каюти, переможно посміхаючись.

А наступного дня відчинили ляду над Тарзановою темницею. Поглянувши вгору, він побачив голову Павловича у квадраті світла.

— Ну, вилазьте! — наказав росіянин. — Але затямте: за найменшої спроби напасти на мене чи на будь-кого, хто перебуває тут на борту, вас застрелять на місці.

Мавполюд легко вистрибнув на палубу. Довкола, на значній відстані від нього, стояло з півдесятка матросів, озброєних гвинтівками й револьверами. Перед ним стояв Павлович.

Тарзан шукав поглядом Рокова, бо не сумнівався, що той повинен бути на пароплаві. Але Рокова ніде не було видно.

— Лорде Грейстоку! — почав Павлович. — Упродовж двох останніх років ви безперестану встрявали в справи пана Рокова, які вас зовсім не обходили. Тож вам лишається нарікати лише на самого себе за те, що нині спіткало вас і вашу родину. А ще ви не можете не розуміти, що така мандрівка влетіла панові Рокову в кругленьку копієчку; тому-то, оскільки ви — єдина цього причина, він, природно, сподівається від вас покриття усіх витрат на експедицію. Далі я маю сказати, що тільки виконавши справедливу вимогу пана Рокова, ви зможете врятувати свою дружину й сина від вельми неприємних наслідків, а також зберегти своє життя і навіть здобути свободу.

— Скільки ж? — спитав Тарзан. — І які я можу мати гарантії того, що ви виконаєте ваші обіцянки? У мене дуже мало підстав довіряти двом таким негідникам, як ви та Роков.

Росіянин спалахнув.

— Ви не в такому становищі, щоб іще когось ображати, — сказав він. — Ви не дістанете інших гарантій, крім мого слова, але ось вам повна гарантія, що ми враз покінчимо з вами, коли ви негайно не підпишете чека на потрібну суму. Коли ви ще не зовсім з’їхали з глузду, то можете зрозуміти, з яким величезним задоволенням ми наказали б цим хлопцям застрелити вас. І коли ми зберігаємо вам життя, то це лише тому, що вигадали для вас іншу кару, і ваша смерть не входить у наші плани.

— Дайте мені відповідь лише на одне запитання, — сказав Тарзан. — Чи мій син перебуває на цьому пароплаві?

— Його тут немає, — відповів Алєксєй Павлович. — Ваш син у іншому, цілком безпечному місці. Якщо ви негайно виконаєте наші справедливі вимоги, ми його не вб’ємо. Але якщо ваша впертість змусить нас застрелити вас, то нам доведеться знищити й хлопчика, адже коли вас не стане, нам не буде кого карати через нього, а відтак хлопчик стане для нас лише постійним джерелом небезпеки і клопотів. Тож ви бачите: врятувати сина від смерті ви можете лише в тому випадку, якщо негайно підпишете чек.

— Гаразд, — сказав Тарзан.

Він добре усвідомлював, що негідники не завагаються здійснити свою погрозу. А з другого боку, коли він задовольнить їхню вимогу, то, можливо, все-таки збереже життя дитині.

Та водночас Тарзан ані на мить не сумнівався: щойно він випише чек, ці люди позбавлять його життя. Але перед смертю він їх так провчить, що вони цього ніколи не забудуть, та ще й Павловича, по змозі, забере з собою на той світ. Лише, шкода, що то не Роков…

Тарзан дістав з кишені чекову книжку й авторучку.

— То скільки? — спокійно спитав він.

Павлович назвав величезну суму. Тарзан ледве втримався від посмішки: пожадливість цих типів руйнувала їхні плани, принаймні, щодо одержання такого викупу. Він удав, що вагається, і почав торгуватись, але Павлович був невблаганний. Врешті-решт мавполюд виписав чек на суму, більшу за ту, що він мав на рахунку в банку.