Габор Молнар - У країні ягуарів

Тваринний світ у цих місцях дуже розмаїтий. Навколо багато красивих, яскравих птахів, лісних і водяних черепах, мавп тощо. Підпливаючи сюди, я бачив, як у воду сповзала величезна анаконда. Чув і ричання ягуара.

Смеркає. Човен порожній. Усі речі винесено на берег. Палає вогнище. Над полум'ям висить казанок. У ньому вариться моя улюблена юшка. Дим іде вгору, окурює листя пальм і зникає в чорному небозводі. Цей тропічний вечір, вогнище, шарудіння жуків, дзюркіт струмка навівають поетичний настрій. Якби я був поетом, не один чудовий вірш написав би від споглядання тропічної краси.

На чорному небозводі, немов коштовні камені, мерехтять зорі. Аж хочеться простягти до них руку і зняти з неба. Ні, ні, вони мені не потрібні. Для мене цілком досить світла карбідного ліхтаря.

Ніч минула спокійно. Мабуть, і в найкращому номері готелю не виспався б краще. Хоч, правда, другу половину ночі довелося коротати в човні на мокрих дошках, бо пішов дощ.

Прокинувшись, відразу вирушаю в джунглі.

По опалому листю снують великі й малі ящірки. Серед гілок пурхають пташки. Здалеку долинає ревіння мавп. Промокши за ніч до кісток, вони радісно вітають ранок. Я звертаю ліворуч і йду понад струмком, ширина якого тут не більше двох кроків. Струмок поведе мене в долину. Він буде надійним орієнтиром і по дорозі назад. Кам'яні плато і скелі вулканічного походження заросли деревами. Численні струмки впадають в основний струмок: Трохи пізніше, коли влаштую стоянку, обійду райони обох струмків. Але спочатку поброджу в гущавині поблизу стоянки.

Сподіваюсь багатої здобичі в цьому районі. Як завжди, на вулканічних плоскогір'ях, ліс рідший і менш обплетений ліанами. По мокрому опалому листю йду безшумно. Над водою літають великі метелики і довгі легкі бабки. Двадцятисантиметрові бабки борознять поверхню струмка хвостовою частиною тіла. А вода з дерев без упину капає. Скрізь, куди не повернусь, — густе павутиння, по якому лазять павуки. Над головою літають великі жуки і колібрі. Їх так багато, що навіть не одразу можу розібрати, де жук, а де колібрі.

Маленький струмочок тече на дні звивистої долини, обминаючи пеньки, пальми і густе сплетення ліан.

На одному повороті бачу біля води коричневого стрункого звіра. Занадто рано вийшов я з-за ліан: звір теж помітив мене. Він уже тікає великими стрибками. Машинально піднімаю рушницю. Відстань між мною і звіром не більше шести кроків і не влучити просто неможливо.

Це досить велика пума. Вона б'ється на листі, намагаючись зіпнутися на ноги, але не може. Відчайдушно борсаючись, пума сповзає у воду. Течія підхоплює смертельно пораненого хижака. Струмок не глибокий, я біжу по берегу, не спускаючи очей з пуми. Але хащі весь час затримують мене, і я починаю відставати. Боюсь, що не наздожену свою здобич. Раз у раз спотикаюся, проповзаю під ліанами і густим сплетенням повитиці. Рушницю перезаряджаю на бігу, та, мабуть, вона не потрібна. Течія несе далі хижака, здається, вже мертвого. На поверхні видно лише черево і ноги.

Нарешті, дістаюсь до місця, де струмок стає ширший, а глибина його в скелястому руслі досягає не більше 40–50 сантиметрів. Кидаюся прямо в бистрінь, щоб перехопити пуму. Звідси вже й стоянка недалеко. Якщо не перехоплю звіра тут, він потоне. На звивині струмка вбита пума знову виринула. Вхопивши її за задню ногу, тягну до берега. Куля влучила в легені хижака. Шкода красивого хутра, бо куля, пройшла наскрізь і продірявила шкуру в двох місцях. Пума здохла не від кулі. Вона захлинулася. Звір завбільшки з добре теля, тільки дужчий і більш мускулястий.

Пума водиться в Бразілії скрізь, а найбільше на півдні. В цивілізованих місцях вона зустрічається рідше — її винищують. На людину звір нападає, хіба що захищаючись. Пума шкідлива. Вона поїдає овець, телят і птицю.

На стоянці розпинаю шкуру звіра кілочками і кладу сохнути на дашок човна. Дротиком прив'язую її ще й до стовпчика. Потім мию ніж і руки в річці. Підкидаю свіжого хмизу на покрите попелом вогнище. Там ще багато жару, і хмиз швидко спалахує.

Нова стоянка краща за попередні. Вона не закрита густою рослинністю. Сюди вільно проникає сонячне проміння, задуває вітер. Я бачу широкий небесний простір — хмари і зоряну стелю. Тут навіть дощ приємніший, бо олов'яно-сіре небо видно далеко-далеко. Однак слідів людини і тут немає.

Під цими стрункими пальмами-велетнями — міріті, ніколи не відпочивала людина. Навколо стовбурів лежить товстий шар опалого віялоподібного листя. Коріння в багатьох місцях вилізло із землі й повисло в повітрі над водою струмка.