Якщо ж насіння впало на землю, то кожен вид має власну стратегію, коли воно повинне прорости. Чому стає важливим час? Якщо зернята лежать у м’якому, вологому ґрунті, то вони мають пускати паростки відразу з приходом теплого весняного сонця. Врешті-решт, неймовірно небезпечним є кожен день, коли ембріони дерева беззахисно лежать на поверхні. Адже в кабанів та сарн апетит не зникає і навесні. Тому принаймні великоплідні види, такі як буки й дуби, дотримуються саме цієї стратегії. Щоб стати менш привабливим для рослиноїдних тварин, їхнє потомство з горішків та жолудів зароджується якомога швидше. Й оскільки ніщо інше не передбачено, то насіння не має ніякої тривалої оборонної стратегії проти грибів і бактерій. Ті соньки, що проґавили період проростання й непорушно лежать на землі навіть у літню пору року, гнитимуть аж до наступної весни. Натомість багато інших видів дають своєму насінню шанс зачекати ще один або кілька років, перше ніж воно проросте. І хоча тоді підвищується рівень небезпеки перетворитися на корм для тварин, але ця стратегія передбачає також і суттєві переваги. Наприклад, у посушливі весни сіянці можуть загинути від спраги — а тоді марною стає вся сила та енергія, що була закладена в їхній розвиток. Або ж сарна обирає для свого харчування саме той район, у якому опинилося насіння. Потрапивши до шлунка тварин, щойно проросле смачне листя із саджанців не проживає й кількох днів. Якщо ж частина насіння проростає за один або кілька років, то шанси розподіляються так, що в будь-якому випадку принаймні кілька дерев із цих насінин таки виростуть. Саме так чинить горобина: перш ніж за сприятливих умов прорости, її зернятка можуть перебувати в землі аж до п’яти років. Для типового дерева-першопрохідця це цілком вдала стратегія. Адже якщо букові горішки й жолуді постійно падають під своє материнське дерево, а їхні ембріони проростають у наперед передбаченому приємному лісовому кліматі, то маленькі горобини можуть опинитися будь-де. Зрештою, це чиста випадковість, де птах, що спожив терпкий фрукт, викине зі свого організму включно з порцією добрива також і насіння цього дерева. Якщо це відкритий простір, то, порівняно з прохолодно-вологою тінню старих лісів, на проростання насіння набагато інтенсивніше впливають роки з екстремальними погодними умовами, приміром, особливо високі температури й, відповідно, недостатня кількість води. А тому набагато краще, щоб принаймні частина «пасажирів-зайців» прокинулася для нового життя тільки через роки.
А що тоді? Наскільки високими є шанси лісових дітей вирости коли-небудь по-справжньому й самим завести потомство? Це відносно легко можна вирахувати. У результаті статистичних підрахунків випливає, що кожне дерево дає життя одному нащадкові, що коли-небудь посяде його місце. Та поки цього не сталося, насіння хоча й проростає, а молоді паростки існують у тіні кілька років або навіть десятиріч, проте в якийсь момент життєві сили їх полишають. Вони ж бо не єдині. Представники десятків інших поколінь так само ростуть біля ніг своєї матері, а тому поступово більшість із них один по одному здається й знову перетворюється на гумус. Зрештою, тільки поодинокі щасливчики, яких порив вітру чи тварина переправили на вільні ділянки лісової землі, можуть там без перешкод прорости та вирости.
Повернімося до шансів. Один бук виробляє кожні п’ять років щонайменше 30 000 букових горішків (останнім часом через зміну клімату навіть кожні два-три роки, проте це залишмо поза увагою). У віці від вісімдесяти до ста п’ятдесяти років залежно від того, скільки світла доходить до його місця розташування, бук досягає статевої зрілості. Отож, перед досягненням свого найстаршого віку — чотирьохсот років — бук устигає запліднитися щонайменше шістдесят разів й утворити загалом приблизно 1,8 мільйона букових горішків. З них усіх тільки один горішок стане дорослим деревом — для лісових умов навіть це вже є зовсім непоганим відсотком попадання, подібним до нагоди дістати в лотереї шістку. Всіх інших, сповнених надій ембріонів або з’їдять тварини, або ж перетворять на гумус гриби та бактерії. Порахуймо за тією самою схемою, скільки шансів діти дерев мають за несприятливих умов, наприклад, у випадку з тополями. Материнські дерева виробляють до 26 мільйонів насінин — щорічно {8} 8 http://www.rp-online.de/nrw/staedte/duesseldorf/pappelsamen-reizen-duesseldorf-aid-1.1134653, дата звернення: 24.12.2014.
. Як охоче ці малята помінялися б долею з нащадками буків! Адже, перше ніж старі тополі йдуть на спочинок, вони утворюють понад мільярд насінин, що разом з пухом повітряною поштою переносяться на нові місцевості. Та й навіть тут, чисто статистично, може бути тільки один-єдиний переможець.
Читать дальше