Петер Вольлебен: Таємниче життя дерев

Звісно, що відомий зі світу ссавців інцест — тобто запліднення в межах поєднаної родинними зв’язками популяції — можливий у всіх трьох названих випадках. Щоб цього уникнути, однаковою мірою активізуються як бджоли, так і вітер. Обоє здатні долати великі відстані й чинити так, щоб принаймні частина дерев отримувала пилок від зовсім далеких родичів і в такий спосіб місцевий генофонд постійно оновлювався. Адже повністю ізольовані екземпляри рідкісних видів дерев, що в одному місці налічують тільки кількох представників свого виду, можуть утратити розмаїття, відтак стануть вразливішими й через кілька століть зникнуть повністю.

Дерева живуть, дотримуючись внутрішньої рівноваги. Вони старанно розподіляють власні сили, поводяться ощадливо, щоб задовольнити всі свої потреби. Порція енергії віддається на ріст. Гілля має подовжитись, а стовбур, щоб тепер витримати більшу вагу, — розширитися в діаметрі. Інше відкладається в резерв на випадок, якщо комахи чи гриби колись атакуватимуть дерево, — це необхідно, щоб воно могло відразу ж зреагувати, активувавши захисні речовини в листі та корі. Зрештою, не забуваймо й про розмноження. У видів, що квітнуть щорічно, це зусилля беруть до уваги під час старанного розподілу життєвих сил. А певні біологічні види, як наприклад, буки чи дуби, що цвітуть кожні три-п’ять років, така подія повністю вибиває з колії. Більша частина їхньої енергії вже давно розпланована інакше, аж раптом виростає така неймовірно велика кількість букових горішків та жолудів, що все решта відходить на задній план. Усе починається ще навіть від місця на гілках. Насправді для квіток там немає жодної вільної прогалини, а тому багато з них насамперед розчищають собі заплановане місце росту. Коли ж, зів’явши, вони опадають, дерева мають трохи дивний вигляд — наче обскубані кури. Тому й не дивно, що в такі роки в доповідях про стан лісу завжди фіксують жалюгідну якість верховіття у представників цих видів. Оскільки всі вони цвітуть у той самий час, то ліс на позір здається хворим.

Звісно ж, такий ліс не хворий, але досить вразливий. Адже цвітіння відбувається з використанням останніх резервів, опріч того, становище погіршується через зменшення листяної маси, що тепер виробляє набагато менше цукру, ніж у звичайні роки. А більша частина того, що продукується, перетворившись на жир та олію, знову ж таки потрапляє в насіння, отже, для самого дерева та його зимових запасів не залишається практично нічого. Уже навіть не згадую про запаси енергії, що передбачені для захисту від хвороб. На їхнє зникнення тільки й чекають численні комахи. Приміром, двоміліметровий довгоносик-стрибун буковий, що тепер має змогу відкладати мільйони яєць у свіже беззахисне листя. Мініатюрні личинки пожирають пласкі канали між верхньою й нижньою поверхнями, залишаючи після себе коричневі плями. З личинок виростають жуки, що прогризають у листі численні дірочки, тому опісля воно має такий вигляд, наче якийсь мисливець вистрелив у нього з рушниці. Бувають роки, коли буки зазнають настільки потужної атаки жуків, що здалеку видаються не зеленими, а радше брунатними. За нормальних обставин дерева оборонялися б, тобто буквально отруювали б комахам трапезу. Проте через цвітіння їх покидають сили, а тому в такий сезон вони змушені мовчки терпіти напад. Здорові представники виду просто не звертають на комах уваги, хоча опісля на них і чекають роки відновлення. Одначе якщо бук іще до того був хворобливим, то такий напад комах здатен остаточно вирішити його долю. Проте, навіть якби дереву це було відомо, воно не відмовилося б від цвітіння. Така поведінка відома з весіль під час вимирання лісів — цвітуть переважно найбільш уражені представники виду. Напевно, вони прагнуть іще встигнути розмножитися, перш ніж разом з їхньою смертю остаточно зникне ще й їхній генофонд. Подібний ефект спричиняють також і найспекотніші літа з екстремально високими температурами повітря, через які певні види дерев опиняються на межі свого існування, а тому наступного року знову ж таки інтенсивно цвітуть. Водночас очевидно, що багато букових горішків та жолудів не свідчать про особливо сувору прийдешню зиму. Врешті-решт, утворення квіток закладається ще влітку за рік до цвітіння, тому плодовитість дерева дозволяє радше здійснити огляд за попередній рік.

Восени слабкі захисні сили проявляються ще раз — у насінні. Коли довгоносик-стрибун буковий просвердлює зав’язь, з якої могли б утворитися букові горішки, то бачить, що вона порожня, а відтак і безплідна та нічого не варта.