Петер Вольлебен - Таємниче життя дерев

Щось таке можна спостерігати за стовбурами не тільки інших листяних дерев, а й білих ялиць. Згідно з лісовим етикетом, вони мусять бути довгими та гладенькими, тобто без гілок у нижній половині дерева. Це доцільно, тому що там бракує світла. Якщо там не можна переробити сонячне проміння, то роботу зайвих частин тіла, які лише споживали б харчі, просто призупиняють. Це схоже на функціонування наших м’язів: якщо їх не використовувати, вони зменшуються заради економії калорій. Проте самостійно дерева не годні позбутися своїх гілок, а просто дозволяють їм засохнути. Про решту дбають гриби, що нападають на мертву деревину. Колись-то вона трухлявіє, ламається й падає на землю, де остаточно перетворюється на гумус. У дерев тоді виникає проблема тільки з місцем зламу галузки. Адже гриби можуть і далі жваво вростати в стовбур, оскільки тут немає захисного шару кори. Ще немає, проте це можна змінити. Якщо гілка була не надто грубою (до трьох сантиметрів), то минає лише кілька років, перше ніж це місце знову заросте. Ізсередини дерева здатні знову просочити цю зону водою, а тоді гриби вижити там уже не можуть. Утім, якщо гілля було дуже грубим, то це все триває надто довго. Рана протягом десятиліть зостається відкритою й утворює лаз, крізь який гриби здатні проникнути глибоко в деревину. Стовбур прогниває зсередини й щонайменше стає нестабільним. Саме тому за лісовим етикетом у нижній частині стовбура мусять утворюватися лише тонкі гілки. Якщо надалі в процесі росту вони відпадуть, то за жодних обставин не повинні з’явитися знову. Але саме так чинять деякі екземпляри. Якщо поруч помре колега, вони послуговуються доступом до світла, щоб утворити внизу нові бруньки. З них виникають нові гілляки, які спершу дійсно корисні. У такий спосіб ці дерева можуть двічі використати вигідну нагоду для фотосинтезу: в кроні та біля стовбура. Проте одного дня, можливо, навіть через двадцять років, дерева навколо такою мірою збільшать своє верховіття, що прогалина знову зникне. У нижньому ярусі стемніє, і товсті гілки відімруть. Саме тепер доведеться розплатитися за жадобу до сонця, тому що, як я вже описав раніше, гриби глибоко проникнуть у стовбур оцих невігласів і стануть для них небезпечними. Те, що така поведінка дійсно індивідуальна і, відповідно, є справою характеру, ви й самі можете перевірити під час наступної прогулянки лісом. Придивіться до дерев, що стоять навколо невеличкого просвітку. Кожне має той самий стимул, щоб накоїти дурниць і породити нове гілля біля стовбура, але тільки частина дерев піддається на спокусу. Кора решти залишається бездоганно гладенькою й уникає передбачуваного ризику.

Зі статистичного погляду більшість видів дерев потенційно можуть ставати дуже старими. На ділянці мого лісництва, де відбуваються «природні поховання», покупці того чи того дерева знову й знову запитують мене, до якого віку може дожити їхній екземпляр. Клієнти здебільшого вишукують дуби чи буки, а їхній стандартний вік, відповідно до наших нинішніх знань, налічує чотириста-п’ятсот років. Утім, чого варта статистика, коли йдеться про один-єдиний випадок? Так само як і в нас, людей, — а нічогісінько. Адже наперед окреслений шлях дерева одного дня може змінитися з багатьох причин. Його стан здоров’я залежить від того, наскільки стабільним є ліс як екосистема. Температура, вологість та освітлення ніколи не мали б різко змінюватися, бо в дерев дуже повільна швидкість реакції. Та навіть якщо всі зовнішні обставини оптимальні, то комахи, гриби, бактерії й віруси постійно вичікують свого шансу, щоб урешті-решт завдати удару. Здебільшого їм щастить тільки тоді, коли дерево втрачає баланс. У нормальному стані воно точно розподіляє свої сили. Більшу частину використовує на щоденне життя. Дерево мусить дихати, «перетравлювати» харчі, забезпечувати грибів-друзів цукром, щодня потрохи рости й тримати напоготові таємний резерв для оборони від шкідливих організмів. Цей резерв можна активувати в будь-який момент і залежно від виду дерева він містить низку захисних речовин, які мають відповідні антитіла. Це так звані фітонциди з антибіотичною дією. У цій сфері проведено дуже багато експериментів. Ленінградський біолог Борис Токін іще 1956 року описав таке: якщо до краплі води, що містить найпростіші організми, додати краплю подрібнених голок смереки чи сосни, то ці істоти будуть убиті за менш аніж одну секунду. У тому самому дослідженні Токін описує, що через фітонциди, які виділяє глиця, повітря в молодих соснових лісах практично стерильне {43} 43 Richter Christoph: Phytonzidforschung — ein Beitrag zur Ressourcenfrage, in: Hercynia N.F., Leipzig 24 (1987) 1, S. 95—106. . Отже, дерева здатні по-справжньому дезінфікувати своє оточення. Але це ще не все. Горіхи волоські разом з компонентами свого листя протидіють комахам, і настільки ефективно, що звідси виникає чітка рекомендація для усіх садівників: якщо ви бажаєте встановити затишну лавочку, то зробіть це під кроною горіха. Саме тут є найменші шанси, що вас покусають комарі. Фітонциди хвойних дерев можете відчувати особливо добре: це ароматний лісовий запах, який вельми інтенсивно відчутно в спекотні літні дні.