Не в кожному стовбурі дятли видовбують дупла, подекуди дерева й самі прогнивають ізсередини, так само далеко не всі повільно хиріють, створюючи багатьом специфічним видам особливе середовище існування. Інколи могутній стовбур переламує ураган, часом упродовж кількох тижнів кору знищують короїди, внаслідок чого зсихає крона, — життя багатьох особин незрідка обривається раптово. Відтак суттєво змінюється й екосистема дерева. Тварини та гриби, що залежать від постійного постачання води через деревні судини чи надходження цукру з верховіття, змушені або залишити труп, або так само померти. Маленький світ припиняє своє існування. Або ж, навпаки, тільки починає?
«Коли я йду, то йде лиш часточка мене» — це речення з хіту Петера Маффая могло б написати і дерево. Адже мертве тіло й далі просто незамінне для кругообігу речовин у лісі. Воно століттями висмоктувало поживні речовини з ґрунту, зберігало їх у деревині та корі, тож має неоціненну вагу для своїх дітей. Проте останнім не так легко добратися до цих скарбів. Для цього їм необхідна допомога інших організмів. Тільки-но зламаний стовбур падає на землю, біля нього та його коріння починається кулінарна естафета для тисяч видів грибів і комах. Кожен з них спеціалізується на певній стадії розпаду, що своєю чергою поділяється на окремі складники. Саме тому ці види ніколи не становлять загрози для живих дерев — ті були б для них надто свіжими. Трухляві деревні волокна, підгнилі чи вологі клітини — саме таке їм до смаку. За їдою та й під час цілого свого розвитку вони зовсім не поспішають, як це, наприклад, демонструє жук-олень. Він сам як доросла комаха живе лише кілька тижнів, під час яких відбувається спарювання. Більшість часу ця тварина проводить у вигляді личинки, що повільно пожирає розпушені корені листяних дерев. Щоб одного дня перетворитися на товсту й міцну лялечку, йому знадобиться до восьми років.
Щонайменше так само повільними є деревні гриби, також відомі як «деревні вушка». Вони називаються так, бо скидаються на бортик на загиблому дереві, що має форму розрізаної навпіл тарілки. Таким представником є трутовик облямований. Він харчується білими целюлозними волокнами деревини й після трапези залишає по собі брунатні, крихкі кубики. Його плодове тіло, що скидається на вже згадувану розрізану навпіл тарілку, завжди кріпиться горизонтально до стовбура. Тільки обов’язково таким чином, що з трубочок на його нижній поверхні зможуть висипатися спори для розмноження. Якщо одного дня прогниле дерево перекидається, гриб закупорює ці трубочки й росте далі навскоси до попереднього плодового тіла, щоб утворилася нова горизонтальна тарілка.
Між багатьма грибами відбувається запекла боротьба за їстівну територію — це добре видно на розпиленій мертвій деревині: на ній закарбовується безліч усіяних прожилками структур зі світлих і темних тканин, що чітко розмежовані одні від одних чорними лініями. Різні відтінки кольору походять від різних видів грибів, які пробили собі шлях крізь деревину. Вони відмежовують свою територію від інших видів темними непроникними полімерами, позначаючи в такий спосіб видиму для нашого ока лінію фронту.
Загалом виживання одної п’ятої всіх видів тварин та рослин залежить від мертвої деревини — це приблизно шість тисяч видів, що відомі на сьогодні {37} 37 http://www.totholz.ch/, дата звернення: 12.12.2014.
.
Їхня корисність полягає в повторній переробці поживних речовин, але чи можуть вони також бути й небезпечними для лісу? Врешті-решт, вони могли б за відсутності мертвої деревини перейти на споживання живих дерев. Знову і знову чую я це занепокоєння з уст прихильників лісового туризму, з цієї ж таки причини той чи той приватний власник лісу забирає кожен впалий стовбур. Але це зайве. Через такі дії тільки даремно знищуються цінні середовища існування, тому що мешканці мертвої деревини не здатні вижити в живій. Здорове дерево не достатньо трухляве, занадто вологе й містить забагато цукру. Крім того, буки, дуби та смереки обороняються від таких заселень. Здорові дерева в своїй природній зоні поширення спроможні протистояти практично будь-якій атаці, якщо отримують достатню кількість поживних речовин. Поки дерево забезпечує своїх мешканців необхідними для виживання умовами, цьому сприяє також і ціла армада маленьких істот. Деколи мертва деревина має безпосереднє значення і для самих дерев, адже повалений стовбур може стати колискою для власного потомства. Наприклад, сіянці смерек особливо добре проростають на мертвому тілі своїх батьків, що по-науковому зовсім неапетитно окреслюють як омолодження трупа. М’яка, прогнила деревина дуже добре зберігає воду, частину її поживних речовин повторно вивільнюють гриби та комахи. Виникає тільки одна невеличка проблема: стовбур як замінник ґрунту не зберігається тривалий час, а безперервно розкладається щоразу більше, аж поки одного дня повністю не перетворюється на гумус і зникає в землі. Одначе що ж тоді стається з деревцем? Його корені поступово оголюються і втрачають опору. Проте цей процес триває упродовж десятиліть, тому паростки слідують за розкладеною деревиною в ґрунт. Стовбур смерек, що виросли в такий спосіб, зрештою, стоїть на ходулях, а висота останніх показує діаметр колись загиблого материнського дерева.
Читать дальше