Петер Вольлебен - Таємниче життя дерев

А дерево? Воно заповзято намагається оборонятися. Проте давно вже пізно тримати фронт, який гриби прорвали ще багато років тому. Утім, якщо дереву щастить зарадити принаймні зовнішнім пошкодженням, то воно здатне суттєво подовжити свій вік. Якщо це вдається, то дерево хоч і гниє зсередини, зате залишається стабільним, як порожня сталева рура, й може прожити ще понад сто років. Такі відновлювальні заходи ви побачите за потовщеннями навколо дятлових дупел. Тільки зовсім рідко дереву справді щастить поступово закрити пролази. Адже здебільшого дятел-монтажник знову безжально відколює свіжу деревину.

Прогнилий усередині стовбур тепер стає батьківщиною різноманітних симбіонтів. Скажімо, там оселяються мурахи-деревоточці пахучі, що точать гнилу деревину й будують з неї картоноподібні гнізда. Стіни вони просочують медяною «росою» — цукристими виділеннями попелиць. На цьому субстраті добре ростуть гриби, що стабілізують гніздо своїм плетивом. Існування незчисленних видів жуків неможливе без порохні — прогнилого матеріалу всередині дупла. Через багаторічний період розвитку личинок їм потрібні довготермінові стабільні умови — тобто дерева, що вмирають протягом десятиліть, відтак надовго забезпечують сталість і незмінність. Тому дупло є привабливим для грибів та інших комах, які дбають про те, щоб зверху в порохню постійно сипався дощ із екскрементів та дерев’яних скіпок. Також і кажани, сови та вовчки сірі випускають свої фекалії вниз у темну розколину. Як наслідок, порохня постійно отримує додаткові поживні речовини, що їх, наприклад, споживає ковалик ішнодес {34} 34 Möller G. (2006): Großhöhlen als Zentren der Biodiversität, 37. http:// biotopholz.de/media/download_gallery/Grosshoehlen_-_Biodiver-sitaet.pdf, дата звернення: 27.12.2014. чи личинки жуків-самітників — чорних твердокрилих, розмір яких досягає чотирьох сантиметрів. Такі комахи страшенно не люблять пересуватись, а тому все своє життя проводять у темряві дупла коло підніжжя прогнилого стовбура. Й оскільки такі жуки фактично не літають і не лазять, то багато поколінь однієї родини впродовж десятиліть мешкають в одному дереві. Отож зрозуміло, чому так важливо зберегти життя цих старих дерев. Якщо їх не стане, то чорним жучкам просто забракне сили здолати кілька кілометрів до наступного екземпляра.

І навіть якщо одного дня дерево припинить опір і буревій зламає його, то все одно воно принесе громаді неоціненну користь. Хоча ці всі зв’язки ще не до кінця досліджено, проте відомо, що зі збільшенням видового розмаїття зростає стабільність екосистеми лісу. Чим більше видів підростає, тим менше один з них здатен поширитися за рахунок інших, адже за цим завжди пильнує суперник. І навіть мертве дерево вже тільки своєю присутністю надає цінні послуги із забезпечення водного балансу живих дерев — як ми побачили в розділі «Дерев’яний кондиціонер».

Більшість залежних від дерев тварин не заподіюють їм лиха. Вони лише використовують стовбури або крону як особливе середовище існування, що завдяки різним вологим зонам та співвідношенням світла творить невеличку екологічну нішу. Саме вона є об’єктом досліджень численних спеціалістів. Найгірше вивчено верхні яруси лісу, оскільки учені можуть провадити там наукову розвідку тільки з використанням дорогих кранів та вежових конструкцій. Щоб зменшити затрати, деколи застосовують просто жорстокі методи. Наприклад, кілька років тому дослідник дерев доктор Мартін Ґоснер отруїв приблизно шестисотрічного велета в Національному парку «Баварський ліс» заввишки п’ятдесят два метри та два метри в діаметрі (на рівні грудей). Учений застосував піретрум — засіб боротьби з комахами, що вбив усіх павуків та комах, які населяли верховіття, й вони мертвими впали додолу. Проте стало відомо, наскільки багатим на види є життя там, нагорі. Науковець налічив 2041 організм, що належали до 257 видів {35} 35 Goßner Martin et al.: Wie viele Arten leben auf der ältesten Tanne des Bayerischen Walds, in: AFZ-Der Wald, Nr. 4/2009, S. 164–165. .

У кронах є навіть особливі водно-болотяні біотопи. Якщо стовбур роздвоюється, утворюючи так звані «дерева-двійнята», то в цьому жолобі збирається дощова вода. Ці невеличкі калюжі є домівкою для личинок довговусів, якими харчуються рідкісні види жуків. Тваринам гірше, коли опади збираються в дуплі стовбура. Там темно і застояна багниста вода містить дуже мало кисню. Личинки, що розвиваються у воді, за таких умов не можуть дихати. Хіба що в них є хоботок, як у потомства дзижчалки джмелеподібної. Тоді вони здатні висувати свою дихальну трубку, наче телескоп, і виживати навіть у мініатюрних водоймах. Оскільки там нічого немає крім бактерій, то, напевно, личинки поїдають саме їх {36} 36 Möller G. (2006): Großhöhlen als Zentren der Biodiversität, 37. http://biotopholz.de/media/download_gallery/Grosshoehlen_-_Biodiversitaet.pdf, дата звернення: 27.12.2014. .