Петер Вольлебен - Таємниче життя дерев

Попелиці набагато лінивіші, ніж дятли. Замість старанно літати й то тут, то там видзьобувати дірочки, вони просто присмоктуються своїми хоботками до прожилок на листі та голках. А тоді напувають себе так, як не здатні інші тварини. Деревна кров проходить крізь усе тіло маленьких комах, що відразу ж знову випускають її у формі великих крапель. Попелиці змушені так багато пити, бо сік містить обмаль білка — поживної речовини, без якої ріст і розмноження були б неможливими. Тварини відфільтровують рідину в пошуках цієї дефіцитної речовини, а більшість вуглеводів, передовсім цукор, не використовуючи, знову виділяють. Не дивина, що під заселеними попелицями деревами буває липкий дощ. Можливо, ви колись також це пережили, якщо паркували автомобіль під ураженим хворобою кленом, а відтак заставали цілком брудні шибки. Кожен вид дерева має власних паразитів, що спеціалізуються саме на них. Чи це ялиці (попелиця ялицева голкова), смереки (попелиця смерекова трубчаста), дуби (філоксера дубова звичайна) чи буки (букова мохната попелиця) — усі висмоктують і випорожнюються. Й оскільки екологічна ніша листя вже заповнена, існують інші види, що клопітливо гризуть товсту кору, воліючи потрапити до сокопроводів під нею. Такі корові попелиці, як, наприклад, повстяр буковий, покривають цілі стовбури своїм сріблясто-білим бавовняним воском. Для дерев це те саме, що й короста для нас: виникають мокрі рани, що майже не загоюються та призводять до утворення шершавої, повністю вкритої струпами кори. Деколи сюди проникають ще й гриби та бактерії і додатково послаблюють дерево аж так сильно, що воно вмирає. Тому й не дивно, що за допомогою продукування захисних речовин воно намагається боротися проти своїх мучителів. Якщо ж хвороба затягується, то допомагає утворення товстого зовнішнього шару, через який попелиці врешті-решт відступають. Опісля, принаймні на кілька років, дерево захищене від чергових нападів. Можливе зараження є тут не єдиною проблемою. Своїм апетитом попелиці зумовлюють гігантські втрати поживних речовин. На квадратному кілометрі лісу маленькі кати зціджують з дерев багато сотень тонн чистого цукру — цукру, якого потім не вистарчає для росту й запасів на наступний рік.

Утім, для багатьох тварин попелиці є благословенням. Насамперед з них мають зиск інші комахи, приміром, сонечка, що з насолодою поглинають одну попелицю по одній. А мурахи, навпаки, полюбляють цукровий сироп і ковтають його прямісінько із заднього проходу попелиць. Щоб пришвидшити цей процес, мурахи торкаються їх своїми вусиками — це діє як подразник і примушує попелиць до виділень. А щоб жодним іншим хижакам не спало на думку просто зжерти такі цінні колонії попелиць, їх захищають мурахи. Там нагорі, у кронах дерев, відбувається справжнє утримання дрібної худоби. А що не можуть використати мурахи, не залишається без ужитку. Солодку плівку, яка вкриває флору враженого дерева, швидко населяють гриби й бактерії. Як наслідок, дерево забарвлюється в плісняво-чорний колір.

До речі, наші бджоли також використовують фекалії попелиць. Вони всмоктують солодкі краплі, переносять їх до вулика, повторно видушують назовні та переробляють на темний лісовий мед. Він особливо популярний серед покупців, хоча й не має нічого спільного з квітами.

Галиці та горіхотворки діють набагато вишуканіше. Замість жалити листя, вони його перепрограмовують. Із цією метою дорослі комахи відкладають свої яйця в листя буків і дубів. Вилуплені личинки харчуються, і через хімічні сполуки в їхній слині з листка виростає захисна оболонка. Байдуже, шпиляста (бук) чи кругла (дуб), а вона захищає потомство комах від хижаків, і вони спокійно собі там харчуються. Восени формації разом зі своїми мешканцями падають додолу, і ті заляльковуються та до весни вилуплюються. Особливо часто вони масово вражають буки, проте це не завдає деревам значної шкоди.

Натомість гусінь зазіхає не на цукровий сироп, а відразу ж на цілі листки чи хвоїнки. Поодинокі випадки для дерев не проблемні, але з регулярною циклічністю відбувається масове розмноження. Подібне я пережив кілька років тому в одному дубовому районі мого лісництва. Був червень, коли я нажахано глянув на дерева, що вкривали крутий південний схил гори. Щойно зазеленіле листя майже повністю зникло, переді мною стояв голий, як узимку, ліс. Вийшовши з джипа, я почув голосний шум — ніби під час сильної грози. Одначе причина була не в погоді з яскраво-блакитним небом. Ні, це виявилися екскременти мільйонів гусениць листовійок зелених дубових, що мов тисячі чорних кульок, із клекотом падали мені на голову та плечі — фе! Рік у рік таке спостерігають і у великих соснових лісах Східної та Північної Німеччини. Масовому розмноженню лускокрилих — як-от шовковик-монашка чи п’ядун сосновий — сприяє одноманітність господарських лісів. Пізніше здебільшого з’являються вірусні хвороби, що знову знесилюють ці популяції.