Петер Вольлебен - Таємниче життя дерев

Хвойні ліси Північної півкулі мають іще одну нагоду впливати на клімат і водний баланс. Вони видихають терпени — сполуки, що первісно слугують для оборони від хвороб та паразитів. Якщо ці молекули потрапляють у повітря, на них конденсується волога. Як наслідок, утворюються вдвічі товстіші хмари, ніж над незалісненими територіями. Зростає ймовірність випадіння опадів, окрім того, додатково відбивається приблизно п’ять відсотків сонячного світла. Місцевий клімат охолоджується, а прохолода й волога — це саме те, що полюбляють хвойні дерева. Через таку взаємодію ці екосистеми відіграють у межах зміни клімату, можливо, навіть потужну гальмівну роль {32} 32 Adam D.: Chemical released by trees can help cool planet, scientists find, in: The Guardian, 31.10.2008, https://www.theguardian.com/uk/environment/2008/oct/31/forests-climatechange, дата звернення: 30.12.2014. .

Для наших місцевих екосистем регулярні опади неймовірно важливі, тому що вода та ліс майже нерозривно пов’язані між собою. Хай це струмки, ставки чи сам ліс, усі екосистеми зацікавлені в тому, щоб забезпечити своїх мешканців якомога стабільнішими умовами. Типовим прикладом організму, що не любить великих змін, є струмковий равлик. Залежно від виду розмір його тіла становить часто менше ніж два міліметри. Равлик любить холодну воду, температура якої не перевищує 8 °C. У певних видів струмкових равликів це можна пояснити минулим: їхні предки жили в розтопленій воді, що утворювалася після відходу льодовиків, які в останній льодовиковий період покривали значні території Європи. Такі умови надають чисті лісові джерела. З них б’є так само прохолодна вода, адже це не що інше, як ґрунтові води, котрі виступають на поверхню. Вони ізольовані в глибоких шарах землі від зовнішніх температур, а тому однаково холодні як узимку, так і влітку. У наш час, коли вже немає льодовиків, це ідеальний еквівалент життєвого простору для струмкових равликів. Одначе для цього вода повинна текти цілий рік, а тому в гру вступає ліс. Його ґрунт діє як великий резервуар, що старанно збирає всі опади. Дерева піклуються про те, щоб дощові краплі не надто сильно розбивали землю, а ніжно скрапували з гілок. Розпушена земля повністю вбирає воду — так, щоб та залишалася в ґрунті, а не стікала до невеличких струмків, що незабаром відпливуть. Якщо ґрунт насичений і резервуар для дерев наповнений, то зайва волога повільно, протягом тривалого часу опускається в усе нижчі шари. Деколи минають десятиліття, поки волога знову виступає на поверхню. Перепади між сухими періодами та тривалими заливними дощами за цей час зникають і зостається тільки джерело, що рівномірно б’є з-під землі. Хоча інколи важко сказати, що воно «б’є». Часто воно має вигляд болотяно-мулкої плями на лісовій землі, що темною масою посувається до наступного струмка. Якщо придивитись уважніше (а для цього треба присісти), ви зможете розпізнати мініатюрні потічки, що вказують на джерело. Чи мова йде про поверхневі води після зливи чи дійсно про ґрунтові води, підкаже термометр. Менше ніж 9 °C? Тоді це справжнє джерело! Утім, хто з нас постійно носить із собою вимірювальні прилади? Альтернативою є прогулянка під час шпаркого морозу. Якщо тоді калюжі та дощова вода замерзають, то з джерел і далі бадьоро точиться вода. Отже, це домівка струмкових равликів, що цілий рік насолоджуються комфортними для них температурами. І річ не тільки в лісовому ґрунті, що забезпечує це. Улітку такий маленький біотоп міг би швидко нагрітися та перегріти равликів. Але листяний дах забезпечує затінок і запобігає потраплянню занадто великої кількості сонячних променів.

Для струмочків ліс пропонує подібний сервіс, що тут є навіть важливішим. Позаяк на відміну від джерела, що має постійний доступ до підживлення, на воду дужче впливають температурні перепади. Одначе, скажімо, личинки саламандр, які чекають тут, подібно до пуголовків, на життя за межами струмка, вважають так само, як і струмкові равлики: потрібна прохолода, щоб з води не виходив кисень. Але якщо все замерзне, то гине й потомство саламандр. Добре, що побіжно дерева розв’язують і цю проблему. Узимку, коли майже не гріє сонце, голе гілля пропускає багато тепла. Рух води понад паліччям та камінням також запобігає швидкому замороженню. А якщо наприкінці весни зі збільшенням висоти Сонця стає значно тепліше, то, випускаючи листя, листяні дерева опускають свої запони й затінюють проточні води. І тільки восени, коли температура знижується, небо над струмком відкривається знову, адже все листя вже скинуто додолу. Струмкам під хвойними деревами ведеться суттєво гірше. Узимку тут дуже холодно, вода іноді повністю замерзає, й оскільки навесні вона також дуже повільно розігрівається, то для багатьох організмів це геть непридатне життєве середовище. Проте такі темні, як ніч, долини струмків зрідка трапляються у природі, бо смереки не люблять мочити ноги, а тому тримаються на відстані. Здебільшого такий конфлікт між хвойним лісом і мешканцями струмків зумовлюють штучні насадження.