Фенімор Купер - Останній з могікан

— Але невже там не помітно ніякого руху, ніяких ознак, що вони готуються нам на допомогу?

— Щоранку й щовечора там влаштовують паради, а коли хто з цих неотес-колоністів підсипле трохи пороху до вогню, варячи вівсянку, то порох лишень запалиться, та й годі! — Тоді раптом змінивши гірко-іронічну манеру на поважнішу й задумливу, він додав — І все-таки в тому листі могло й мало бути таке, що нам придалося б знати!

— Ми мусимо невідкладно щось вирішити, — мовив Данкен, користуючись цією зміною настрою коменданта, щоб перейти до найважливішої справи. — Я не можу приховати від вас, сер, що табір уже довго не витримає. На жаль, не краще справа і в самому форті — більше половини гармат підірвано.

— А чи ж могло бути інакше? Одні виловлені з дна озера, інші іржавіли в лісі, ще відколи цей край відкрито, інші зовсім і не гармати, а чисті тобі забавки. Невже ви, добродію, гадаєте, що за три тисячі миль од Великобританії ми можемо мати тут дуже справну артилерію?

— Стіни наші завалюються, дається взнаки брак харчу, — провадив своє Гейворд, незважаючи на вибух гніву полковника. — Та й люди починають виявляти неспокій і тривогу.

— Майоре Гейворде, — сказав Манро з гідністю людини, старшої віком та рангом, — якби я всього цього не знав, не розумів теперішньої нашої скрути, то намарне б я прослужив його величності півстоліття і діждався цієї сивини. Але ми не повинні забувати про честь і королівського війська, і свою власну. Доки буде надія на поміч, я боронитиму цю фортецю, хоча б навіть і камінцями з-над беpeгa озера. Нам би треба скинути оком на той лист, довідатись, які наміри має генерал Веб.

— І я можу вам бути корисним у цій справі?

— Так, добродію, можете. Маркіз де Монкалм, на додачу до своєї чемності, пропонує мені зустрітися з ним на півдорозі між фортом та його табором, щоб, як він каже, передати ще якусь інформацію. Проте я гадаю, мені було б нерозважливо дуже спішитись на цю зустріч. Тим-то я хочу уповноважити на ці переговори вас, як одного з найстарших наших офіцерів. Бо то уйняло б честі Шотландії, коли б якийсь чужинець перейшов чемністю шотландського дворянина!

Не вдаючись до марної суперечки, котрий народ гречніший, Данкен радо погодився заступити ветерана в зустрічі з Монкалмом, попрощався і вийшов.

Оскільки Гейворд лише заступав коменданта форту, церемоніал, що супроводив би зустріч командувачів двох ворожих армій, було відмінено. Замирення ще тривало, отож хвилин за десять Данкен виступив із воріт форту — під звуки барабанного бою і під захистом білого прапорця. Назустріч Гейвордові вийшов французький офіцер і з відповідними формальностями провів його до намету славетного командувача французького війська.

Генерал прийняв молодого парламентера в колі найстарших своїх офіцерів, а також кількох індіянських ватагів, що брали участь у війні на боці французів, кожен очолюючи вояків свого плем'я. Зиркнувши на гурт червоношкірих, Гейворд аж пристав на мить із несподіванки, коли побачив поміж них злостиве обличчя Магуа, що дивився на нього спокійним та гострим поглядом. З уст Данкенові зірвався навіть легкий скрик подиву, — але зараз же він згадав про свою місію і, притамувавши схвильованість, обернувся до Монкалма, котрий уже виступив наперед його привітати.

Маркіз де Монкалм. був у цю пору в самому розквіті літ і, можна сказати, в зеніті слави. Однак навіть тепер він поводився, як звикле, привітно і вирізнявся не менше своєю ґречністю, як і лицарською відвагою. Данкен одвів погляд від злостивого обличчя Магуа і з приємністю подивився на усміхнене лице й витончені риси та шляхетну військову поставу генерала.

— Monsieur, — почав Монкалм, — j'ai beaucoup de plaisir а — bah! — ou est cet interprete?

— Ja crois, monsieur, qu'il ne sera pas necessaire, — скромно відповів Гейворд. — Je parle un peu Franзais.

— Ah! j'en suis bien aise, — мовив Монкалм, по-дружньому беручи Данкена під руку й проводячи його вглиб намету, подалі від сторонніх вух. — Je deteste ces fripon-lа; on ne sait jamais sur quel pied on est avec eux. Eh bien! monsieur [25] — Добродію, мені дуже приємно — ба, а де ж цей перекладач? — Гадаю, добродію, що в ньому немає потреби. Я трохи розмовляю по-французькому. — О, я дуже радий! Терпіти не можу отих шахраїв. Ніколи не знаєш, чого від них сподіватися. Отож, добродію… (Франц.) , — мовив він далі, все так само французькою мовою, — хоча для мене було б великою честю прийняти вашого коменданта, тим не менш я пишаюся, що він відрядив натомість такого талановитого і, безперечно, такого люб'язного офіцера, як ви.