Фенімор Купер - Останній з могікан

Незабаром почулися притишені голоси, так, наче люди перегукувались десь у нутрощах землі, і раптом промінь світла блиснув на подорожан, відкривши їм безцінну таємницю того місця.

В кінці вузької і глибокої печери, що завдяки перспективі та освітленню здавалася ще довшою, сидів розвідник з пучком запалених соснових трісок у руці. Відблиски полум'я, падаючи на його суворе обвітрене обличчя і мисливську одіж, надавали вигляду романтичної дикості цій людині, що серед білого дня вирізнялася б тільки незвиклим убранням, залізною негнучкістю свого тіла та ще тим, що гострий допитливий розум поєднувався в ній з надзвичайною простотою, і ці риси, одна на зміну одній, виступали в неї на мускулястому обличчі.

Трохи ближче, увесь на видноті, стояв Анкес. Подорожани пильно придивлялися до стрункої гнучкої постаті молодого могіканина, невимушено граційного у своїй природній поставі та рухах, його тіло було закрите більше звичайного — на собі він мав зелену торочкувату мисливську куртку, високе чоло йому було відкрите, і під ним виблискували темні очі, грізні й водночас спокійні; виразно виступали також правильні обриси червоного гордовитого обличчя, бездоганні пропорції шляхетної голови, виголеної аж по чуб на тімені. Це вперше Данкен та його товариші мали нагоду як слід роздивитись примітне лице індіянського юнака, і кожен з них відчував полегкість у міру того, як чіткіше бачив гордий і рішучий, хай там і дикий, вираз на обличчі індіянина. Вони певні були, що він, хоч і позбавлений вишколу цивілізації, не зужиє своїх багатих природних обдаровань на підступну зраду. Цікава Еліс дивилась на його відверте лице й горду поставу так, наче споглядала коштовну грецьку скульптуру, якимось дивом оживлену. Навіть Гейворд, якому не первина було бачити досконалу фізично людину, — звичайне явище серед незіпсутих тубільців, — і той голосно висловив своє захоплення таким довершеним взірцем пропорційно збудованого тіла.

— Маючи охоронцем такого хороброго й шляхетного юнака, — прошепотіла Еліс, — я могла б спати спокійно. Певно ж бо, Данкене, що ті жорстокі вбивства, ті жахливі сцени тортур, що про них так багато пишуть і говорять, ніколи не чинилися в присутності таких, як він!

— Він таки й справді, здається, рідкісний і розкішний зразок тих природних якостей, на які нібито багате його плем'я, — відказав Гейворд. — Я згоден з вами, Еліс, що таке чоло й очі скорше страх викличуть, ніж ошукати. Але не обманюймо себе, гадаючи, що його чесноти якісь інакші, а не дикунські. Непересічна цнота рідко трапляється як серед християн, так і серед тубільців, хоча, правду мовивши, і ті, й ті здатні її виявити. Маймо надію, що цей могіканин не підведе нас і що його вчинки відповідатимуть його виглядові мужнього й вірного друга.

— Тепер майор Гейворд каже, як і личить йому, — зауважила Кора. — Хто, дивлячись на цей витвір природи, пам'ятав би, що шкіра його іншого кольору!

Коротку й видимо незручну тишу, що на-і гала по цих словах, урвав поклик розвідника, який голосно запросив подорожніх до печери.

— Цей вогонь щось надто вже яскравий, — сказав він, коли вони ввійшли всередину, — і може накликати мінгів нам на лихо. Анкесе, шип отвір укривалом. Вечеря ця не така, якої б міг сподіватись майор королівського полку, але мені траплялося бачити мужні військові загони, що не гребували й сирою олениною, і без жодної приправи. А в нас, як бачите, солі вдосталь, і ми хутко можемо м’яса насмажити. Оце — свіже гілля сасафрасу, панночкам сісти. Може, воно не таке розкішне, як їхні шкіряні крісла, так зате пахне куди приємніше, аніж свиняча шкіра. Годі вже, приятелю, не сумуй так за тим лошам, — воно було ще невинне створіння і не зазнало в житті лиха. Завдяки смерті воно врятувалося від майбутніх саден на спині, від притоми в ногах.

Анкес зробив, як сказав розвідник, і коли той змовк, ревіння водоспаду почулося тепер, наче глухий гуркіт далекого грому.

— Ми цілком безпечні в цій печері? — запитав Гейворд. — Чи не загрожує нам яка несподіванка? Адже один озброєний чоловік при вході — і ми безпорадні.

На ці слова з темряви поза розвідником виринула подібна до привиду постать і, схопивши запалену головешку, освітила нею дальший кінець печери. З несподіванки Еліс аж зойкнула, та й Кора схопилась на ноги, коли побачила ту прояву, але Гейворд одним словом заспокоїв їх, сказавши, що це їхній супутник, Чингачгук. Індіянин тим часом, відхиливши друге укривало, показав, що печера має два виходи. Потім з головешкою в руці він перетяв вузьку й глибоку розколину, що бігла під прямим кутом до печери з подорожанами, але, на відміну від неї, закінчувалась отвором угорі, і вступив до другого гроту, майже в усьому схожого на перший.