Фенімор Купер - Останній з могікан

Мандрівники охоче його послухали. Коли на землю ступив останній з них, човен крутнувся, і за яку хвильку висока постать розвідника, ковзаючи над водою, щезла в непроникненній темряві, що опосіла річку. Лишившись без провідника, подорожні стояли кілька хвилин на місці, побоюючись і кроку ступити на нерівній поверхні, щоб не звалитись до однієї з численних глибоких розчепин скелі, де клекотіла, спадаючи, вода. Непевність ця, однак, не довго тяглася: човен, якого кермували індіяни, вже прибився знову до низької скелі, коли нашим подорожнім видавалося, що розвідник мав би ще тільки шукати своїх товаришів.

— Отже є в нас і фортеця, і залога, й харч, — весело промовив Гейворд. — Тепер нам не страшний Монкалм з його союзниками. Але, наш пильний вартівниче, зможете ви розрізнити на тім березі ірокезів, як то ви їх називаєте?

— Я називаю їх ірокезами, бо вважаю кожного тубільця, що розмовляє чужою мовою, за ворога, хоч би він і вдавав, ніби служить королю. Якщо Вебові треба індіян вірних і чесних, хай бере племена делаварів, а тих пожадливих і брехливих могоків та онейдів разом з їхніми шістьма негідницькими племенами хай віддасть французам, де їм і належить бути.

— Тоді б ми змінили войовників на страхополохів. Делавари, я чув, відклали геть свої бойові топірці і дозволяють, щоб їх за жінок вважали.

— Атож, але ганьба за це падає на голландців [15] Читач має пам'ятати, що первісно Нью-Йорк був колонією голландців. (Прим. авт.). та ірокезів, що ошуканством підвели делаварів до таких умов! Я знаю їх двадцять років і назву брехуном кожного, хто скаже, що в делаварських жилах тече полохлива кров. Ви прогнали ті племена з морського узбережжя, а тепер вірите наклепам їхніх ворогів, щоб приспати собі сумління.

Гейворд, побачивши, що вперта розвідникова прихильність до своїх друзів делаварів, чи могікан (бо це ж просто дві парості одного й того самого численного народу), тільки затягне марну суперечку, змінив тему розмови:

— Умови чи там ні, а я добре знаю, що ці ваші двоє товаришів хоробрі й кмітливі вояки. Чи вони не чули й не бачили якого сліду наших ворогів?

— Індіянина перше почуєш і лишень тоді побачиш, — відповів розвідник, видираючись на скелю і недбало скидаючи забитого оленя. — Натрапивши на слід мінгів, я покладаюсь не на ті знаки, що впадають в око.

— А слух вам не каже, що вони вислідили нашу дорогу?

— Це було б не дуже приємно, хоч тут, якщо затято боронитись, можна витримати добрячу бійку. Але, як на правду, то коні непокоїлися, коли я проходив повз них, — так, немов чули вовків. А вовк завше никає поблизу індіанської засідки, чигаючи на останки оленя, що вони заб'ють.

— Ви ж забуваєте про самця у вас біля ніг! А може, то забите лоша знадило їх? Але що це за шум?

— Бідна Міріям! — пробурмотів псалміст. — Чадові твоєму судилося стати здобиччю хижим звірам! — І враз він заспівав на весь голос серед одвічного водяного гулу:

— Він близько до серця взяв смерть лошати, — мовив розвідник. — Але це добрий знак, що людина так прихильна до безсловесної тварі. Може, воно й ваша правда, — додав він, повертаючись до останнього зауваження Гейворда. — Отож краще м'ясо вирізати, а кістяк пустити за водою, коли не хочемо, щоб нам тут ціла зграя вила біля скель, заздрячи кожному нашому кусневі. До того ж— хоча делаварська мова для ірокезів усе одно що книжка, ті шельмаки досить спритні, щоб збагнути причину вовчого виття.

Говорячи це, розвідник збирав різні потрібні йому речі, а скінчивши, мовчки рушив повз гурт подорожан. Могікани, що, здавалося, інстинктивно розуміли його заміри, зразу ж подалися за ним, і скоро всіх трьох їх неначе поглинула прямовисна скеля, що здіймалася вгору на кілька ярдів тут-таки поряд води.

Гейворд та жіноцтво дивилися на таємниче зникнення своїх супутників з прихованим неспокоєм, бо хоч досі поведінка білого була бездоганна, але його простацький убір, різка мова, категоричність поглядів, та ще вдача його мовчазних товаришів, — усе це викликало побоювання в них у серцях, недавно наполоханих зрадою «індіянина. Один тільки незнайомець був байдужий до всього навколо. Сівши на виступі скелі, він лише тим виявляв свою присутність, що раз по раз важко зітхав.