Фенімор Купер - Останній з могікан

Гуронський ватаг вергнувся, наче тигр, на образника, але тут поміж цими неприродними супротивниками впало долілиць Анкесове тіло. Ще не встиг делавар підвестись, як розлючений вчиненим на його очах убивством Кори Магуа з пекельним криком вгородив ножа йому в спину. Анкес ще здолав, проте, звестись на ноги і, стрибнувши на вбивцю Кори, мов поранена пантера, останнім зусиллям завдав смертельного удару ворогові. Потім він обвернувся до Хитрого Лиса, і погляд його, сповнений ненависті, сказав, що й з ним він зробив би те саме, коли б спромігся на силі. Магуа схопив делавара за обвисле безживно плече і тричі штрикнув ножем у груди, аж поки Анкес, усе ще в безмежній зневазі втупившись гуронові в очі, впав мертвий йому до ніг.

— Милосердя, гуроне! — гукав згори Гейворд, ледве з жаху переводячи подих. — Даруй йому життя, і тобі теж дарують!

Магуа закривавленим ножем замахнувся на юнака й видав такий лютий переможний крик, дикий і радісний, що він докотився аж до вух індіян, котрі билися в долині за тисячу футів унизу. У відповідь він почув крик з уст розвідника і побачив високу постать Соколиного Ока, який мчав на нього, стрибаючи через небезпечне бескеття так сміливо й певно, наче його саме повітря несло. Але коли мисливець добувся до місця безжальної різанини, там були вже тільки мертві тіла.

Він мигцем глянув на жертви, а тоді скинув оком угору, на крутий схил, зважуючи труднощі переходу. На самому вершечку гори, над запаморочливою прірвою, стояла чиясь постать з погрозливо зведеними руками. Не придивляючись до неї, Соколине Око вже підніс рушницю, коли це на голову одного з утікачів упала згори каменюка і на видноті показалося розпалене гнівом обличчя чесного Гемета. По цьому з розпадини вихопився Магуа і, байдуже ступивши через труп останнього свого товариша, перескочив широку щілину й видерся вище, де його вже не могла дістати Девідова зброя. Ще тільки один стрибок понад безоднею, і він би врятувався. Але перед тим як скочити, гурон зупинився і, погрозившись рукою розвідникові, закричав:

— Блідолиці — собаки! Делавари — баби! Магуа лишає їхні тіла на скелі крукам на поживу.

З охрипкуватим сміхом він розпачливо стрибонув, але прірви не перетяв, йому тільки пощастило вхопитися за куща над протилежним краєм. Соколине Око пригнувся, як звір, готовий до скоку; з нетерплячки він так колотився всім тілом, що рушниця у нього в руці танцювала, наче листок під вітром. Хитрий Магуа, не витрачаючи даремно зусиль, повиснув, витягтись на весь зріст, і намацав ногами виступ. Зібравши всі сили, він спробував видертись на скелю, і йому повелося настільки, що коліньми він уже сягнув берега прірви. Саме тепер, коли тіло Магуа наче зібгалося, розвідник приклав рушницю до плеча. Навіть скеля не була така непорушна, як рушниця в ту мить, коли стався постріл. Руки гурона розслабли, і він весь одхилився назад, коліньми ще впираючись у землю. Обернувшись, він з лютою злістю глянув на ворога і зухвально погрозив йому рукою. Але руки Магуа випустили гілля, і за хвильку його темна постать пролетіла сторчма повз кущі на узбіччі прірви, несучись до своєї загибелі.

Зійшовши наступного дня, сонце побачило плем'я ленапів у жалобі. Звуки бою відгриміли, і делавари заспокоїли свою одвічну зненависть, відомстивши мінгам в останній сутичці тим, що зруйнували дощенту ціле їхнє селище. Чорна й похмура тиша, яка залягла на місці гуронського табору, сама собою свідчила про долю цього мандрівного племені.. А хмари вороння, що піднімалося над голими вершинами гір або галасливими зграями кружляло над лісом, у відразливий спосіб вказували на місце недавньої битви. Сказати коротко, навіть людина, недосвідчена у війнах на пограниччі, завважила б у всьому цьому неомильні ознаки жорстокої індіянської помсти.

А проте сонце, зійшовши, побачило ленапів у жалобі. Не чулося ані звитяжних криків, ані врочистих пісень, які б говорили про радість перемоги. Останній вояк уже повернувся в селище з нелюдської своєї роботи і, відклавши вбік криваві скальпові трофеї, по-спішився приєднатись до плачу й лементу враженого нещастям плем'я. Гордощі та запальність змінилися на покору, а найдужчу з людських прикростей заступило найглибше й найгірше горе.