Жуль Верн: 20 000 льє під водою

Але я піддаюся мріям, з якими мені личило б боротися! Геть породження фантазії! Нині все це обернулося на жахливу дійсність! Повторюю, природа надзвичайного явища не викликала більше сумнівів, і суспільство визнало існування дивовижної істоти, що не має нічого спільного з казковими морськими зміями.

Але якщо для декого уся ця таємнича історія мала чисто науковий інтерес, то для людей більш практичних, особливо для американців і англійців, зацікавлених у безпеці трансокеанських сполучень, з усією очевидністю поставала необхідність очистити океан від страшного звіра. Преса, що представляла інтереси промислових і фінансових кіл, розглядала питання принципово, саме з цього практичного боку, «Шипнінг-енд-Меркентайл газет», «Ллойд», «Пакебот», «Ревю-марітім-колоніаль» — усі ці органи, фінансовані страховими компаніями, що погрожували підвищити страхові оподаткування, висловилися щодо цього одностайно.

Громадська думка, і в першу чергу Сполучені Штати, підтримали ініціативу страхових компаній. У Нью-Йорку стали готуватися до експедиції, спеціально призначеної для піймання нарвала. Швидкохідний фрегат «Авраам Лінкольн» мав найближчим часом вийти в море. Військові склади були відкриті для капітана Фарагута, і капітан спішно споряджав свій фрегат.

Але, як це часто трапляється, саме в той час, коли було вирішено спорядити експедицію, тварина перестала з’являтися. Протягом двох місяців не було про нього ніяких чуток. Жодне судно з ним не зустрічалося. Єдиноріг немов відчув, що проти нього організовують змову. Про це стільки говорили! Зв’язувалися навіть по трансатлантичному підводному кабелю! Жартівники запевняли, що цей халамидник перехопив яку-небудь телеграму і вжив необхідних заходів.

Отже, фрегат був споряджений у далеке плавання, оснащений грізними китобійними снарядами, а в яку сторону йому прямувати, ніхто не знав. Напруження сягнуло своєї межі, аж раптом 2 липня пішли чутки, що пароплав, який робить рейси між Сан-Франциско і Шанхаєм, тижнів три тому зустрів тварину в північних водах Тихого океану.

Звістка ця справила неабияке враження. Капітану Фарагуту не дали і двадцяти чотирьох годин відстрочки. Провізію було завантажено на борт. Трюми вщерть наповнені вугіллям. Команда була в повному складі. Залишалося тільки розпалити топки, розвести пару й відшвартуватися! Йому не простили б і кількох годин зволікання! Утім, капітан Фарагут і сам рвався вийти в море.

За три години до відплиття «Авраама Лінкольна» мені вручили листа такого змісту:

« Пану Аронаксу, професору Паризького музею

Готель «П’яте авеню». Нью-Йорк.

Вельмишановний добродію!

Якщо Ви побажаєте приєднатися до експедиції на фрегаті «Авраам Лінкольн», уряд Сполучених Штатів Америки висловить почуття вдоволення, довідавшись, що у Вашій особі Франція взяла участь у цьому заході. Капітан Фарагут надасть у Ваше розпорядження каюту.

Із усією шанобою до Вас морський міністр Д. Б. Гобсон ».

У момент отримання листа від пана Гобсона я стільки ж думав про полювання на єдинорога, скільки про спробу прорватися крізь льодові поля Північно-Західної протоки. Однак, прочитавши листа морського міністра, я збагнув, що щире моє покликання, мета усього мого життя в тім і полягає, щоб знищити цю зловредну тварюку і тим самим врятувати від нього світ.

Я щойно повернувся з важкої подорожі, страшенно втомився, мав потребу у відпочинку. Я так мріяв повернутися на батьківщину, до друзів, у свою квартиру при Ботанічному саду, до моїх милих дорогоцінних колекцій! Але ніщо не могло мене утримати від участі в експедиції. Утома, друзі, колекції — усе було забуто! Не вагаючись, я прийняв запрошення американського уряду.

«Утім, — міркував я, — усі шляхи ведуть до Європи! І люб’язний єдиноріг, мабуть, приведе мене до берегів Франції! Поважна тварина не позбавить мене задоволення привезти в Паризький музей природознавства як експонат не менше півметра його кістяної алебарди».

Але в очікуванні далекого майбутнього треба було вистежувати нарвала в північних водах Тихого океану, — себто прямувати у протилежний бік від Франції.

— Консель! — крикнув я нетерпляче.

Консель був моїм слугою і супроводжував мене у всіх моїх подорожах. Я любив його, і він платив мені взаємністю. Флегматичний за природою, добропорядний із принципу, слухняний за звичкою, він філософськи ставився до несподіваних поворотів долі і був майстер на всі руки, завжди готовий служити, він, усупереч своєму імені [10] Conseil — рада (франц.). , ніколи не давав порад — навіть коли до нього зверталися за цим.