Едґар По - Повість Артура Ґордона Піма з Нантукету

Оці висновки одкривають широке поле для надзвичайно цікавих здогадів та міркуваннів. Може, їх треба розглядати в звязку із деякими, зовсім побіжно накресленими точками повісти; хоча завершити цей звязок до цілковитої повноти не дається жодним видимим способом. Текелі-лі! так кричали налякані тубільці Тсалалю, знайшовши труп білого звіря, виловленого із моря. Те саме вигукував в трепеті Тсалальський бранець, забачивши в містера Піма білу тканину. Так саме кричали скоролетючі, білі, гігантські птахи, вилітаючи з імлистої білої заслони Півдня. Нічого білого не бачено на Тсалалі, ні в дальшій подорожі у краях поза ним. Не єсть неможливо, що слово «Тсалаль», назва острова, де були провалля, при пильному філологічному розсліді, появило б якісь звязки із самими цими проваллями, або з Етіопськими письменами, так таємнично вибитими в їхніх переходах.

«НАЧЕРТАВ Я ЙОГО МІЖ ГОРАМИ, І ПОМСТА МОЯ ТАМ У ПРАХОВІ СКЕЛЬНІМ»

У творчому добутку класика американської літератури Едґара Аллана По (іноді помилково замість «Аллан» пишуть «Аллен», як і в даному перекладі) чимало новел, віршів, есе… І лише один роман – «Повість Артура Ґордона Піма з Нантукету». Уперше він був опублікований 1838 року, причому автором був указаний не Едґар По, а Артур Пім, тобто головний герой роману, від ім’я котрого ведеться оповідка. Отже перше видання цього твору було літературною містифікацією. Попервах, у XIX сторіччі, багато хто з критиків уважали цей роман творчою невдачею Едґара По; навіть він сам назвав в одному з листів «Повість Артура Піма» «найдурнішою книгою». Але до середини XX сторіччя критики виявили у творі чимало переваг, зокрема чітку ритмічну структуру та символізм. Цей роман вплинув на багатьох інших письменників, що вдалися до теми морських пригод.

В українському перекладі Бориса Ткаченка «Повість Артура Ґордона Піма з Нантукету» було видано 1928 року у Харкові видавництвом ДВУ. Дана публікація 2017 року є відтворенням видання 1928 року, тому в ній збережено тогочасний правопис, що подекуди відрізняється від сучасного.

1. pro, contra (лат.) — за і проти. (Примітка перекладача)

2. прозиваний між моряками Дорк Пітерс ― Dirk ― старовинне, dork ― кинжал. (Примітка перекладача)

3. кільки фадомів якірного ланцюга – Фадом – шестифутовий сажень. (Примітка перекладача).

4. заважили б від 120 до 150 фунтів — В англійців є два фунти: один, приблизно рівний нашому давньому, другий — ½ ф. (Примітка перекладача)

5. Ми дуже тривожились, бо не могли собі уявити, щоб звідти нас не угляділи, і боялись, що нас покинуть отак на загин: подібне диявольське варварство, хоч як це видасться неймовірним, нераз бувало на морі при дуже подібних обставинах — і чинили його істоти, що їх таки вважано за людей. — Випадок з бригом «Поллі» із Бостону так іде тут до діла, а доля його багато в чому так подібна до нашої, що я зважусь на нього послатися. Це судно, місткістю на 130 тонн, вийшло із Бостону з деревом та харчю, до Сан-Круа, під командою капітана Касно; це було дванадцятого грудня 1811 р. На борту було вісім душ крім капітана: штурман, чотири матроси, кок, пасажир містер Гант та його піддана, негрська дівчина. П’ятнадцятого, минувши мілину Ґеорґії, в кораблі взялась теча, саме під шторм із південного сходу, і врешті його перекинуло; та коли мачта пішла за борт, він випроставсь. У такому становищі, без огня, мавши обмаль харчи, команда пробувала сто дев’яносто один день, від п’ятнадцятого грудня до двадцятого липня, коли капітана Касно та Самуеля Беджера — вони тільки й вижили — зняла «Фем» із Гулля, капітан Федерсон, на дорозі з Ріо-Жанейро додому. Підібрали їх на 28° північної широти, 13° західньої довготи, тоб-то, їх занесло на дві тисячі миль. Дев’ятого липня «Фем» стрілася з бригом «Дромео», капітан Перкінс, і цей бриг приставив обох страдників до Каннебеку. Розповідь, звідки ми беремо ці подробиці, кінчається такими словами:

«Натурально було б запитатися, як вони могли пропливти таку відстань у найчастіше одвідуваній частині Атлантичного океану і ніхто їх не виявив. Їх поминуло понад дванадцять парусів. Один корабель підійшов так близько, що вони могли ясно одрізнити людей на палубі та на мачтах, що вдивлялись на них; але, на тяжке розчарування цим зголоднілим, замученим холодом страдникам, люди ті заглушили в собі веління жалю, підняли паруси і безсердечно покинули їх па згубу». (Примітка автора)