Едґар По - Повість Артура Ґордона Піма з Нантукету

Ми опинились тепер у безрадісному, нескінченному Антарктичному океані, в широтах за вісімдесят четвертим градусом, у хисткому кену, а поживою мавши тільки три черепахи. Не за горами була і довга полярна зима; отже, треба було гаразд роздуматись, куди нам тримати курс. У виднокрузі ми мали шість чи сім островів тієї самої групи, віддалених між собою миль на п’ятнадцять чи вісімнадцять, але до жодного з них не мали найменшого наміру приставати. Прийшовши на «Джен Ґай» із півночи, ми ступнево лишали поза собою найсуворіші льодові округи — цей факт, хоч як він різнив із загальноприйнятими поняттями що до Антарктики, наш власний досвід не допускав нас ніяк заперечувати. Отже, спитуватись повернути назад це було б безглуздя — та ще в такій пізній порі року. Одним-єдиний напрямок лишався одкритий надіям. Ми ухвалили твердо держати на південь, де принаймні була ймовірність одкрити знов які землі — і ще більша ймовірність знайти лагідніший клімат.

Досі ми знали Антарктику, подібно до Арктичного океану, зовсім вільною від великих штормів та непомірно буйної хвилі; але наше кену занадто було тендітне, хоч і велике розміром, і ми заходилися пильно укріпляти його, скільки на це дозволяли наші обмежені засоби. Тіло його було просто з кори — якого саме дерева, ми не знали. Ребра погнуто з кріпкої лози, добре придатної до такого вжитку. Обсягу малося п’ятдесят футів з корми до носу, від чотирьох до шести ушир, а вглиб скрізь чотири з половиною фути — отже, форма човна була зовсім не така, як у інших яких мешканців Південного океану, відомих цивілізованому суспільству. Ми ніяк не вірили, щоб нетямущі господарі цих човнів спромоглись на таку майстерність, і справді, за кільки днів допиталися нашого бранця, що їх човни таки зроблено не на цих островах, а на групі, що лежала звідси в південно-західньому напрямі; цим варварам вони попали до рук припадком. Ми надто мало, власне, могли зробити, щоб укріпити наш човен. По обох кінцях познаходили кільки здорових шпар і запаклювали їх виривками з шерстяної куртки. Пустивши в діло зайві весла, що їх на кену була сила, довкола носу ми вивели таку снасть, що об неї мусила б розбитися всяка хвиля, яка лиш могла нам загрожувати в цій смузі. Ми також настановили перами вгору два весла, що мали правити нам за мачти і стояли, одне проти одного, при кожнім шкафуті, так що рейок нам не треба було; на них ми нап’яли парус, зробивши його з сорочок. Це останнє діло далося нам не легко, бо наш бранець не подав нам у ньому жодної помочи — дарма що взагалі в усіх наших справах працював ніби досить охоче. Самий вигляд полотна впливав на нього найдивовижнішим способом. Його ніяк було направити, щоб він доторкнувсь полотна або хоч наблизивсь до нього, а коли ми спробували вжити сили, він узявся весь тремтіти та вигукувати Текелі-лі!

Закінчивши укріпляти човна, ми наставили зразу парус в напрямкові на Зюд-Зюд-Вест, щоб одійти під вітром як-найдальше на південь від тієї групи островів, що мали її у виднокрузі; а тоді повернули носом просто на південь. Годину ніяк не можна було б назвати лихою. Завівав переважно легенький північний бриз, море було спокійне, світив безнастанний день. Ніде не видко було ніякої криги; та й взагалі я не бачив її ні найменшої латки, відколи, перейшов паралель Беннетового острова. Врешті, й вода була тут занадто тепла, щоб допустити в ній будь-яку кількість льоду. Убивши найбільшу з наших черепах, ми розжилися не тільки м’ясом, а ще й багатим запасом води і провадили далі наш курс без найменших пригод протягом, може, сьоми чи восьми день; за цей час ми мали посунутись десь далеко на південь, бо вітер усе держався попутній і вельми сильна течія тягнула в тім самім напрямі.

1 березня. ((3 очевидних причин я не можу претендувати на абсолютну точність своїх дат. Дано їх головне для наочности оповідання, та’ як позначено у моїх записках. )) Цілий шерег незвичних явищ показав нам, що тепер ми вступили в новітню, чудесну країну. Широка завіса ясносірого туману неодступно стоїть па південному обрії, час від. часу спалахуючи високими парусами світла — то метне їх із сходу на захід, то із заходу знов на схід, то вистане знову рівною, однопільною висотою — словом, вона виявляє всю буйну мінливість Північного Сяйва. Пересічна висота цієї завіси, як виглядає з нашого становища, виносить градусів двадцять п’ять. Температура моря підноситься ніби з кожною миттю, колір його дуже помітно міниться.