Рафаэль Сабатини - Хроніка капітана Блада

— Будьте спокійні. Він у мене в руках. Іспанія, як ви сказали, заплатить за нього втричі більше, а може, й ще дорожче. Він буде, безперечно, радий дати викуп за себе, скажімо, вп'ятеро більший від ціни, призначеної англійцями. — Полковник задоволено хихикнув і додав: — У мене перед вами та перевага, майоре, що я можу тримати його в себе, поки він не сплатить викупу, чого ви, англійський офіцер, зробити не маєте можливості. Отже, коли добряче все зважити, то вам, можна сказати, ще пощастило, що ви заробите тисячу фунтів.

— Боже милий! — гнівно вигукнув Макартні — його охопила чорна заздрість. — То он як ви хочете сплатити борг і винагородити людину, яка врятувала життя й честь вашої дружини! Присягаюсь честю, я радий, що ви нічим мені не зобов'язані.

— Може, не будемо відволікатись? — незадоволено спитав полковник.

— Чудова пропозиція. Давайте гроші, і я піду звідси. Двічі почувся брязкіт, як це буває, коли піднімають і знову кладуть на стіл гамани з золотом.

— Золото в зливках по двадцять подвійних муадорів. Хочете полічити?

Запала тиша, порушувана нерозбірливим бурмотінням, потім знову почувся голос полковника:

— А тепер підпишіть, будь ласка, цю розписку, і справі кінець.

— Яку розписку?

— Зараз я вам прочитаю. — І полковник прочитав: «Цим підтверджую, і підписом своїм свідчу, що одержав від полковника Жерома де Кулевена гроші в сумі п'яти тисяч золотих червінців як відшкодування за дану мною згоду утримуватись від будь-яких ворожих дій проти капітана Блада як тепер, так і в майбутньому, поки капітан Блад залишатиметься гостем полковника де Кулевена на острові Марі-Галанте чи деінде. Підписано в десятий день місяця червня року тисяча шістсот вісімдесят восьмого».

Голос полковника ще не встиг замовкнути, як Макартні вибухнув:

— Сто чортів, полковнику! Чи ви сказились, чи маєте мене за дурня?

— Ви вважаєте, що я щось забув? Хіба щось написано не так?

Макартні люто грюкнув по столу кулаком:

— Та ви ж накидаєте мені зашморг на шию!

— Тільки в тому разі, якщо ви захочете мене обдурити. Які ж я ще маю гарантії, що ви, взявши ці п'ять тисяч, не відмовитесь від своєї обіцянки.

— Я дав вам слово, — з притиском мовив Макартні. — Моє слово повинно вас задовольнити!

— Ваше слово! Та що таке ваше слово? — француз відверто глузував. — Ні, так не годиться. Вашого слова замало.

— Та ви просто хочете мене образити?

— Ніскільки. Будьмо практичними, майоре. Спитайте самі себе, чи могли б ви покластися на слово людини, яка відіграє в цій справі нечесну роль?

— Нечесну, сер? Що, в біса, ви хочете цим сказати?

— Хіба ви, беручи хабара, не зраджуєте свого обов'язку? Хіба це чесний вчинок?

— Господи боже! Цікаво почути про це від вас, враховуючи ваші наміри.

— Ви самі в цьому винні. До того ж я не лицемірю. Навіть більше — я був настільки з вами відвертий, що ви вважаєте мене за пройдисвіта. Але, майоре, мені не треба порушувати закон, як вам.

По цих примирливих словах запала мовчанка. Потім знову заговорив Макартні:

— І все ж таки я цього паперу не підпишу.

— Підпишете, ще й прикладете печатку, бо інакше я вам грошей не заплачу. Та чого ви боїтесь, майоре? Даю вам слово честі, що…

— Ваше слово честі? Диявол і пекло! Та чим ваше слово краще від мого?

— Обставини роблять його кращим. З мого боку не може виникнути спокуси порушити його, як з вашого. Це мені просто невигідно.

На цей час Бладу стало зрозуміло, що оскільки Макартні не дав французові ляпаса за всі образи, то він скінчить тим, що підпише папір. Тільки відчайдушна потреба в грошах могла такою мірою приборкати цього англійця. Тому Блад нітрохи не здивувався, коли пролунав сердитий вигук Макартні:

— Дайте перо! Кінчаймо швидше!

Знову запала тиша, потім почувся голос полковника:

— А тепер поставте печатку отут, де віск. Досить вашого персня.

Капітан Блад не став чекати, що буде далі. Високі вікна, що виходили в сад, були розчинені, швидко насувались сутінки. Він нечутно переступив через підвіконня й зник поміж кущів. Біля стовбура високої шовковиці Блад знайшов тонку, але міцну ліану, що згорнулась там, немов змія. Вийнявши ножа, він зрізав її під корінь і стягнув униз.

Незабаром на пальмовій алеї з'явися Макартні, несучи під пахвами по важкій шкіряній торбі й щось задоволено мугикаючи собі під ніс. Там, де вечірні тіні були най-густіші, він раптом перечепився, як йому здалося, об туго натягнуту поперек стежки вірьовку й, мов підтятий, гепнувся долілиць.