Рафаэль Сабатини - Хроніка капітана Блада

Побачивши Макартні, Блад здивувався тільки на якусь мить, бо відразу згадав англійський фрегат, що обігнав його пінассу, коли вони підходили до Бас-Тера.

Англійський офіцер лиховісно посміхався.

— Доброго ранку, капітане Блад, — промовив він. — Цього разу біля вас немає ні ваших піратів, ні кораблів, ні гармат, щоб Ви могли нас залякати.

Тон, яким це було сказано, був такий погрозливий, а натяк на подальші наміри настільки прозорий, що рука капітана Блада мимоволі смикнулася до лівого боку. Тепер Макартні зареготав.

— У вас немає навіть шпаги, капітане Блад.

— Тому ви, мабуть, такий зухвалий. Але тут втрутився полковник де Кулевен:

— Ви сказали «капітан Блад»? Капітан Блад? Але ж не той флібустьєр? Не…

— Саме так: флібустьєр, пірат, бунтар, в'язень і втікач, за голову якого англійський уряд визначив нагороду в тисячу фунтів стерлінгів.

— В тисячу фунтів? — Кулевен аж засопів і втупився своїми темними почервонілими очима в рятівника своєї дружини. — Це правда?

Блад знизав плечима.

— Авжеж правда, — промовив він. — Хто ж іще, на вашу думку, міг зробити те, що, як я вже вам розповів, сталося сьогодні вночі?

Полковник де Кулевен і далі не зводив очей з Блада.

— І ви прихитрились видати себе на іспанському кораблі за голландця?

— А хто б це міг зробити, крім капітана Блада?

— Боже мій! — промовив де Кулевен.

— Але я думаю, що ви все-таки пригостите мене сніданком, полковнику?

— Ви матимете сніданок, який вам належить, на борту «Роял Дачіс», — зловісно пожартував Макартні.

— Дуже вам вдячний. Але я вже згодився скористатися з гостинності полковника де Кулевена, дружині якого мені випало прислужитись.

Майор Макартні — після останньої зустрічі з Бладом він дістав підвищення — посміхнувся:

— Що ж, я можу й почекати, поки ви розговієтесь.

— Чого це ви збираєтесь чекати? — спитав де Кулевен.

— Можливості виконати свій обов'язок — заарештувати цього клятого пірата й віддати його до рук катові.

Мосьє де Кулевен, здавалось, був вражений.

— Заарештувати його? — перепитав він. — Ви, мабуть, жартуєте. Тут — французька територія. Ваші повноваження не поширюються на французькі володіння.

— Можливо, що й ні. Але між Францією й Англією укладено угоду про негайну видачу злочинців, які втекли з місць заслання. Відповідно до цієї угоди ви не маєте права відмовити видати мені капітана Блада.

— Видати його вам? Свого гостя? Людину, яка так благородно зробила мені величезну послугу, внаслідок чого опинилася тут? Ні, сер, ні… Про це не може бути й мови! — казав полковник; видно, він ще не зовсім утратив почуття порядності.

Макартні поводився поважно й спокійно:

— Я розумію докори вашого сумління і шаную вас за це. Але обов'язок є обов'язок.

— А мені начхати на ваш обов'язок, сер. Майор заговорив наполегливіше:

— Полковнику де Кулевен, я дозволю собі нагадати вам, що маю засоби підкріпити свою вимогу, і мій обов'язок змусить мене вдатись до них.

— Що? — Полковник де Кулевен був приголомшений. — Ви наважитесь висадити своїх озброєних людей на французьку територію?

— Якщо ви вперто триматиметесь свого недоречного благородства, то я не матиму іншого виходу.

— Але ж… Та щоб я здох, це ж буде відвертий напад, — війна між нашими державами!

Макартні заперечливо похитав своєю круглою головою.

— Найпевнішим наслідком цього буде те, що полковника де Кулевена звільнять із служби, оскільки до цього вимушеного акту призведе його нехтування, згаданою мною угодою. — Майор зловтішно посміхнувся. — Мені здається, полковнику, — додав він, — над вами й так зберуться хмари за вчорашні події.

Де Кулевен важко сів, вийняв з кишені хусточку і витер лоба. Він аж упрів. Зовсім розгубившись, він звернувся до капітана Блада.

— Прокляття! Що ж мені робити?

— Боюсь, — відказав Блад, — що висновки майора бездоганні. — Він утримався, щоб не позіхнути. — Прошу пробачення. Цієї ночі я зовсім не спав. — З цими словами він також сів. — Та не розстроюйтесь, полковнику. Доля рідко винагороджує тих, хто бере на себе роль провидіння.

— Але що ж мені робити, сер? Що робити?

Вигляд у капітана Блада був справді сонний, але мозок його працював чітко й точно. Він добре знав, що всі офіцери, яких посилають в заморські володіння, майже без винятку поділяються на дві категорії: одні з них, як от полковник де Кулевен, розтринькали свою спадщину на батьківщині, другі були молодшими синами в родинах і, отже, не мали ніякої спадщини. І капітан Блад, як він згодом висловився, кинув лот, щоб виміряти глибину незацікавленості Макартні і безкорисливість його намірів.