Рафаэль Сабатини - Хроніка капітана Блада

Якийсь час Блад стежив за ними, підмічаючи у їхніх очах лихий і жадібний блиск, поки вони, щоб не набридло чекати, грали в кості на нікчемні ставки із знайденого в його кишенях дріб'язку. А. потім він почув власний бадьорий голос, що раптом порушив тишу.

— Ви граєте тут, щоб виграти півпенса, і не розумієте, що багатство у вас під носом.

— Ти знову починаєш? — прохрипів Сем. Але капітан Блад сміливо провадив далі:

— До тієї.суми, яку призначив за мою голову іспанський адмірал, я додаю сорок тисяч. Отже, всього за своє життя я пропоную п'ятдесят тисяч золотих червінців.

Сем, який розлючено схопився був на ноги, раптом непорушно застиг, почувши таку величезну суму. К'юзак також підвівся, і тепер вони стояли один проти одного по обидва боки столу, завмерши від хвилювання. Вони ще не промовили ні звуку, проте раптова блідість облич, витріщені очі красномовно свідчили, наскільки вони приголомшені. Мовчанку порушив нарешті француз:

— Господи боже, п'ятдесят тисяч золотих червінців! — прошепотів він, повільно вимовляючи слова, ніби прагнучи якнайглибше закарбувати цю цифру в свідомості свого компаньйона і в своїй власній. — П'ятдесят тисяч золотих! — повторив він. — По двадцять п'ять тисяч на кожного! Заради цього варто ризикнути, еге ж, Семе?

— Справді, купа грошей, — замислено промовив Сем, але враз схаменувся: — Ну, обіцянка — цяцянка. Хіба йому можна вірити? Звільни його, а тоді спробуй змусити заплатити. Та він…

— О, я заплачу, — перебив його Блад. — К'юзак може підтвердити, що я завжди плачу. Зважте й на те, — провадив він далі,— що така сума, навіть коли її поділити надвоє, зробить кожного з вас достатньо багатим, і житимете ви, як у бога за дверима. — Він засміявся. — Ну, не ловіть гав, хлопці, будьте розумні.

К'юзак облизав пошерхлі губи й глянув на свого компаньйона.

— А це ж цілком можлива річ, — спробував він переконати Сема. — Ще ж немає десятої, і до півночі ми будемо так далеко, що твої приятелі-іспанці до нас не дістануть.

Проте переконати Сема було нелегко. Він замислився. І хоч спокуса для нього була дуже велика, але він ніяк не наважувався пристати на пропозицію Блада, бо йому ввижалась у ній подвійна небезпека. Іспанці втягли його в цю авантюру, і тепер він не знаходив у собі сміливості ні відступити, ні щось змінити. Сем був певен, що загине чи то від рук іспанців, якщо обдурить їх, чи то від руки Блада, якщо після всього відпустить його на волю. Отже, прийшов Сем до висновку, краще вірні п'ять тисяч червінців, взяти які порівняно безпечно, ніж сумнівні двадцять п'ять тисяч і величезний ризик не мати нічого.

— Це ніяк неможливо! — сердито закричав він. — Годі про це балакати! Я вже тебе, капітане, попереджав!

— Сто чортів! — хрипко вилаявся К'юзак. — А я кажу: можливо. Я кажу: варто ризикнути.

— Он як, ти кажеш? А де він, той ризик, для тебе? Іспанці навіть не знають, що ти встряв у це діло. Тобі легко так казати, бо ти нічим не ризикуєш, хлопче. Інша річ — мені. Якщо я обдурю адмірала, він зразу зметикує, в чім річ. До того ж я пообіцяв, а я своєму слову хазяїн. Все, годі балакати.

Лихий, невблаганний, він стояв, мов скеля, і К'юзак, подивившись довгим поглядом у його рішуче обличчя, роздратовано зітхнув і сів.

Блад ясно бачив, що в душі француза клекоче лють. І хоч би яку мстивість цей жадібний негідник почував до капітана, він все ж таки віддав перевагу золоту свого ворога перед його кров'ю, тому не важко було здогадатися, з якою досадою він примушує себе відмовитись від ласого шматка тільки тому, що для його спільника це пов'язано з ризиком.

На якийсь час обидва приятелі замовкли. Мовчав і Блад, вважаючи, що нітрохи не наблизиться до своєї мети, коли й додасть зараз що-небудь до сказаного раніше. Проте він підбадьорився, бо виразно побачив, що йому вдалося посіяти чвари між компаньйонами.

Коли ж, нарешті, він порушив гнітючу мовчанку, його слова, здавалось, ніяк не стосувались того, що відбувалося.

— Хоч ви, очевидно, й вирішили продати мене іспанцям, але це аж ніяк не причина дати померти мені від спраги. В горлянці в мене як у солончаковій пустелі.

Кажучи так, Блад переслідував певну мету, і хоч спрага правила тут лише за привід, але вона не була удаваною, а його наглядачі хотіли пити не менше ніж він. Повітря в цій кімнаті із щільно зачиненими дверима й вікнами було нестерпно задушливе. Сем провів рукою по вологому лобі й струсив крапельку поту.

— Чорт! Ну й задуха! — пробурмотів він. — Мені теж хочеться пити.