— То один з іспанців, що були на борту, коли Істерлінг захопив корабель. Йому просто забули перерізати горлянку.
Блад наказав спустити шлюпку і послав по іспанця шістьох чоловік під командою Дайка, бо той трохи розмовляв по-іспанському.
Дон Ільдефонсо, якого безжально покинули загинути на приреченому кораблі, зумів звільнитись від реміняччя, що ним було зв'язано його руки, й стояв на носі корабля, чекаючи шлюпку. Він аж тремтів від радісного хвилювання, бо і його самого, і ввіреній йому корабель з дорогоцінним вантажем було врятовано, і цей порятунок здавався йому мало не чудом. Адже так само, як і в капітана фрегата берегової охорони, всі сумніви дона Ільдефонсо, навіть якби він не розпізнав іспанських обрисів великого корабля, що так несподівано прийшов на порятунок, розвіялись би, тому що на топ-щоглі «Сінко Льягаса» все ще майорів прапор Іспанії.
І не встигла шлюпка з Дайком торкнутись борту «Санта-Барбари», як іспанський капітан, захлинаючись від радісного хвилювання, вже розповідав про те, що з ними сталось і що вони везуть. Треба, сказав він, щоб йому дали дюжину матросів: разом з тими шістьма, що сидять у трюмі «Санта-Барбари», він зможе щасливо доставити дорогоцінний вантаж у Сан-Домінго.
Дайк був у захваті від цієї розповіді, проте самовладання не втратив. Щоб іспанська мова не зрадила його перед доном Ільдефонсо, він вирішив говорити якомога менше.
— Буено, [1] Буено — добре (ісп.).
— промовив він, — я перекажу своєму капітанові.
Потім Дайк пошепки наказав своїм людям відчалити й тримати курс на «Сінко Льягас».
Коли Блад вислухав новину й отямився від приємної несподіванки, він засміявся:
— То ось що мав на меті розповісти мені той негідник, коли ми зустрінемося знову! Слово честі, я позбавлю його цієї втіхи!
Через десять хвилин «Сінко Льягас» став бортом до борту з «Санта-Барбарою». Істерлінг і його люди, здалеку спостерігаючи за цим маневром, перестали гребти й збуджено загомоніли. Вони зрозуміли, що їх позбавлено останньої жалюгідної радості побачити, як скарб, про який ніхто не підозрює, піде на. дно. Істерлінг знову вибухнув прокльонами.
— Це все отой клятий іспанець, якого я забув у каюті, вибовкав про золото! Стонадцять чортів! Ось до чого призводить м'якосердість! Шкода, що я не перерізав йому горлянку!
Тим часом капітан Блад, як дві краплі води схожий на іспанця, за винятком голубих очей на засмаглому обличчі, бездоганною кастильською вимовою, якою він володів досконало, давав пояснення дону Ільдефонсо, чому він здійснює цей маневр, бо той ніяк нічого не міг зрозуміти.
Він не має змоги дати матросів для поповнення команди «Санта-Барбари», тому що йому самому їх не вистачає. Не наважується він також залишити її на плаву, бо в такому разі її знову захоплять мерзенні пірати, яких він змусив забратися геть. Отже, є тільки один вихід — перш ніж проломити борти й потопити її, перевантажити скарби, про які повідомив дон Ільдефонсо, на «Сінко Льягас». Водночас він буде щасливий запропонувати дону Ільдефонсо і його шістьом матросам, що залишилися живими, свою гостинність і доставити їх у Тортугу або, якщо дон Ільдефонсо цього не побажає, що не виключено, капітан Блад дозволить їм у зручний для них час взяти одну з його шлюпок і висадитись на узбережжі Еспаньйоли. Ці слова були найбільш дивовижними з усього дивовижного, з чим дону Ільдефонсо довелось зіткнутися в цей день.
— Тортуга! — вигукнув він. — Тортуга! Ви кажете, що йдете в Тортугу? Але навіщо? Ради бога, хто ви такий і як вас звати?
— Мене звуть Пітер Блад, а от хто я такий, я й сам, слово честі, навряд чи знаю.
— Ви англієць! — скрикнув іспанець, з жахом починаючи розуміти правду.
— Зовсім ні! Я аж ніяк не англієць. — Капітан Блад з гідністю випростався. — Я маю честь бути ірландцем!
— А ірландець чи англієць — усе одно.
— Ні в якому разі. Вони ні в чому не схожі. Іспанець гнівно подивився на Блада. Обличчя його дуже зблідло, губи зневажливо скривились.
— Англієць ви чи ірландець, все одно ви — мерзенний пірат.
На обличчя Блада набігла хмара, і він зітхнув.
— Мабуть, ви маєте рацію, — погодився він. — Я всіляко намагався цього уникнути, але що вдієш, коли доля наполягає на своєму і пропонує такий блискучий початок?
Розділ III
КОРОЛІВСЬКИЙ ПОСЛАНЕЦЬ
Одного сліпучо-ясного травневого ранку 1690 року в порт Сант-Яго на острові Пуерто-Ріко прибув джентльмен, супроводжуваний слугою-негром з валізою на плечі. Незнайомця доставила на мол шлюпка з жовтого галеона, що стояв на рейді, піднявши на грот-щоглі іспанський прапор. Висадивши його на берег, шлюпка зразу ж круто повернулась і пішла назад до корабля, де її підняли на борт, з чого цікаві, які вештались по молу, зробили висновок, що джентльмен не збирається повертатись на корабель.
Читать дальше