Рафаэль Сабатини - Хроніка капітана Блада

Якщо корабель берегової охорони й здивувався з того, що «Сінко Льягас», якому він допоміг знищити піратський шлюп, зникає так безцеремонно, та запідозрити свого співвітчизника в нечесних намірах він усе ж таки не міг. І чи то іспанець справді вирішив, що «Сінко Льягас» має десь невідкладні справи, чи то надто бажав чим швидше взяти в полон команду «Бонавентури», але він не зробив бодай найменшої спроби наздогнати його.

І от сталося так, що двома годинами пізніше капітан Істерлінг, який затримався неподалік берега між мисом Рафаель і мисом Енганьйо, з невимовним жахом побачив, що до нього швидко наближається червоний корабель Пітера Блада.

Перед цим він уважно і з деяким занепокоєнням прислухався до віддаленої канонади; коли вона припинилась, від дійшов висновку, що «Сінко Льягас» захоплено. Побачивши ж, що цей фрегат, цілий і неушкоджений, весело й спритно йде під вітрилами, він не повірив своїм очам. Що сталося з Чардом? Його не було видно. Невже він допустився якоїсь дурниці і дозволив капітанові Бладу потопити себе?

Але такі думки швидко поступилися місцем іншим, набагато похмурішим. Що замислив цей клятий лікар-каторжник? Якби ж можна було піти на абордаж, Істерлінг не хвилювався б, тому що навіть його призова команда на «Санта-Барбарі» кількісно переважала екіпаж Блада більш ніж удвічі. Але скалічена «Санта-Барбара» ніяк не могла б навіть наблизитись до борту «Сінко «Льягаса», якби капітан Блад цього не побажав, і тому якщо Блад замислив лихе через дії «Бонавентури», то «Санта-Барбара» цілком беззахисна перед його гарматами.

Ці міркування, досить неприємні самі по собі, мало не довели Істерлінга до божевілля, коли він згадав, який скарб лежить у нього під палубою. Фортуна, виходило, зовсім не була до нього прихильна. Вона просто покепкувала з нього, дозволивши вхопити те, чого він не міг утримати.

Та неприємності на. цьому не кінчилися. Тепер до всього збунтувалась ще і його призова команда. На чолі з негідником на ім'я Ганнінг, майже таким самим велетенським і жорстоким, як Істерлінг, пірати оскаженіло заходилися звинувачувати свого капітана в надмірній і дурній зажерливості, яка спричинилась до великої небезпеки. Загроза смерті чи полону ставала для них ще нестерпнішою, коли вони згадували, яким багатством володіють. З такою здобиччю у руках Істерлінг не мав права ризикувати. Слід було тримати «Бонавентуру» під рукою для захисту і не звертати уваги на порожні трюми «Сінко Льягаса». Все це вони й висловили Істерлінгу впереміж з найдобірнішою лайкою, на яку він, не маючи змоги заперечити справедливості їхніх докорів, щедро відповів тим самим.

Поки вони отак сварилися, «Сінко Льягас» підійшов ближче, і старший стерновий Істерлінга крикнув йому, щоб він глянув на сигнали, які підняв фрегат. Це був наказ: капітанові «Санта-Барбари» негайно прибути на борт «Сінко Льягаса»..

Істерлінга охопив переляк. Його червоні щоки зблідли, товсті губи посиніли. Він заприсягся, що нізащо не поїде і що нехай лікар Блад забирається в пекло.

Проте пірати запевнили Істерлінга, що вони відправлять його самого в пекло, і то швидко, якщо він не послухається.

Ганнінг нагадав Істерлінгові, що Блад аж ніяк не може знати, який вантаж знаходиться на «Санта-Барбарі», і якщо його вдасться обдурити, то він дозволить їй забиратися своєю дорогою.

На «Сінко Льягасі» прогриміла гармата, і над носом «Санта-Барбари» просвистіло ядро: це було попередження. Цього виявилось достатньо. Ганнінг відштовхнув стернового, схопив стерно і повернув його так, щоб корабель ліг у дрейф, повідомляючи в такий спосіб, що скоряється наказові. Після цього пірати спустили на воду шлюпку, півдюжини з них спустилися в неї і сіли на весла, а Ганнінг, мало не погрожуючи пістолетом, змусив капітана Істерлінга приєднатися до них.

Коли невдовзі Істерлінг піднявся на шкафут «Сінко Льягаса», що лежав, залитий сонцем, у дрейфі на відстані кабельтова, його очі світились несамовитою люттю, а душа терпнула від жаху. Назустріч йому, високий та стрункий, в іспанському панцері й шоломі ступив нікчемний лікарчук. Позаду нього стояв Хагторп і ще півдюжини спільників. Пітер Блад ледь помітно посміхався.

— Нарешті, капітане, ви стоїте там, де так палко бажали стояти — на палубі «Сінко Льягаса».

У відповідь на цей глум Істерлінг щось люто пробурмотів. Його ручиська мимовільно здригались, немов він уже вчепився в горлянку цього ірландця, що кепкував з нього.