Нікколо Макіавеллі - Про військове мистецтво

КОЗІМО. Звичайно, якби я був упевнений, що нагода вам не випала.

ФАБРІЦІО. Я знаю, що ви можете сумніватися, чи була в мене оказія чи ні; тому, якщо вам завгодно терпляче мене вислухати, я хочу поговорити про те, які приготування потрібно попередньо зробити, яким має бути очікуваний привід, які перешкоди можуть зробити всі приготування марними і знищити саму можливість доброго випадку; словом, я хочу пояснити, чому подібні заходи бувають водночас і нескінченно важкими, і нескінченно легкими, хоча це видається протиріччям.

КОЗІМО. Більшого задоволення ви не можете дати ні мені, ні моїм друзям: якщо вам не набридне говорити, ми, звичайно, не втомимося вас слухати. Промова ваша буде, як я сподіваюся, тривалою, і я, з вашого дозволу, хочу з одним проханням звернутися до моїх друзів: всі ми просимо вашої поблажливості, якщо перервемо вас іноді яким-небудь, можливо недоречним, питанням.

ФАБРІЦІО. Ваші питання, Козімо, і питання цих юнаків мене тільки порадують, адже я впевнений, що ваша молодість повинна породжувати у вас велику любов до військової справи і вселяти вам більшу довіру до моїх слів. Люди похилого віку, з сивою головою і застиглою кров’ю, або ненавидять війну, або закостеніли в своїх помилках, бо вони вірять, що якщо живуть так погано, як тепер, то винні в цьому часи, а не занепад моралі.

Тому задавайте мені питання вільно і не соромлячись; мені це приємно тому, що я зможу трохи відпочити, і тому що мені хотілося б не залишити у ваших головах навіть тіні сумніву. Почну з ваших слів, звернених до мене, а саме – що в своїй галузі, тобто у військовій справі, я не наслідував ніяких звичаїв Стародавнього світу. Відповідаю, що війна – це такого роду ремесло, яким окремі люди чесно жити не можуть, і вона повинна бути справою лише республіки або королівства.

Держави, якщо тільки вони впорядковані, ніколи не дозволять будь-якому громадянину або підданому займатися війною як ремеслом, і жодна гідна людина ніколи не зробить своїм ремеслом війну. Ніколи не вважатимуть гідною людину, яка обрала собі заняття, що може приносити їй вигоду, якщо вона перетвориться на хижака, обманщика і насильника і розвине в собі якості, які обов’язково перетворять її на погану.

Люди, великі або нікчемні, для яких війна – ремесло, можуть бути тільки поганими, оскільки це ремесло в мирний час прогодувати їх не може. Тому вони змушені або прагнути до того, щоб миру не було, або так нажитися під час війни, щоб вони могли бути ситі, коли настане мир.

Ні та, ні інша думка не може зародитися в душі гідної людини; адже якщо хотіти жити війною, треба грабувати, насильничати, вбивати однаково друзів і ворогів, як те роблять такого типу солдати. Якщо не хотіти миру, треба вдаватися до обману, як обманюють воєначальники тих, кому вони служать, притому з єдиною метою – продовжити війну. Якщо мир все-таки укладається, то ватажки, втративши платню і привільне життя, часто набирають зграю шукачів пригод і безсовісно грабують країну.

Хіба ви не пам’ятаєте, що сталося в Італії, коли після закінчення війни залишилося багато солдатів без служби, і як вони, об’єднавшись в кілька великих загонів, які називалися «компанії», нишпорили по всій країні, обкладали даниною міста і розбійничали без найменшої перешкоди? Хіба ви не читали про карфагенських найманців, які після Першої Пунічної війни збунтувалися під проводом Матона і Спендіона, самочинно обраних ними в начальники, і повели проти карфагенян війну, яка стала для них більш небезпечною, ніж війна з римлянами? За часів батьків наших Франческо Сфорца не тільки обдурив міланців, у яких він був на службі, але відняв у них свободу і став їхнім князем, і вчинив так тільки для того, щоб мати можливість жити в розкошах після укладення миру.

Так діяли і всі інші італійські солдати, для яких війна була окремим ремеслом. І якщо, незважаючи на своє віроломство, вони не стали герцогами Мілана, то тим гірше, тому що такого успіху вони не домоглися, а їхні злочини були меншими. Сфорца, батько Франческо, який служив королеві Джованні, змусив її здатися на милість короля Арагона, тому що абсолютно несподівано її покинув, і вона залишилася беззбройною серед оточуючих ворогів. А зробив він це через користолюбство або через бажання відібрати в неї престол. Браччо тими ж засобами намагався заволодіти Неаполітанським королівством, і перешкодили йому тільки поразка і його смерть під Аквілою. Єдина причина подібних неподобств – це існування людей, для яких військова справа була тільки їхнім приватним ремеслом. Слова мої підтверджує ваше ж прислів’я: «Війна родить злодіїв, а світ їх вішає». Адже іншої справи ці люди не знають. Існувати своїм ремеслом вони не можуть; сміливості і таланту, щоб об’єднатися і перетворити зло на благородну справу, у них немає, тож вони мимоволі стають грабіжниками з великої дороги, і правосуддя змушене їх винищувати.