Андрій Кокотюха - Коханка з площі Ринок

Потім Магда не без підстав запідозрила Клима в причетності до раптового від’їзду свого нареченого, Адама Вишневського. Звісно, Кошовий не збирався зізнаватися в тому, що таки переконав пана Адася скасувати заручини та поїхати з міста. Тим більше не мав наміру відкривати Магді очі. Нічим хорошим знання правди все одно б не скінчилося для жодної зі сторін. Тиха війна між ними тривала якийсь час, аж поки Клим не зіграв важливу роль у з’ясуванні обставин трагічної загибелі Магдиної молодшої приятельки, панни Агнелі Радомської: єдину доньку відомого нафтового магната задушили у власному автомобілі. Стосунки знову потеплішали, а після трагічної загибелі Басі Райської, яка так і не стала його дружиною, їх навіть можна було назвати досить близькими й довірливими.

До того часу від прихильності пані Богданович він отримував лише практичну користь. Справа в тому, що у Львові не було жодних дверей, куди б Магда не могла постукати і їй би не відчинили. Мова передусім про кабінети та помешкання впливових осіб, депутатів, підприємців, чиновників, не кажучи вже про поліцейських. Причина – всі вони остерігалися вдови Густава Богдановича. Бо вона успадкувала після його смерті чоловікову картотеку. Начальник кримінальної поліції за життя дав розуміти всім, кому треба: має відомості про грішки кожного. Оприлюднення ладне суттєво зіпсувати життя фігурантів, тож краще сидіти тихо й співпрацювати з поліцією, як буде на те потреба.

Магді такий спадок став у пригоді. Продавати чоловіків архів вона не збиралася, тож усі більш-менш вагомі громадяни мимоволі почали їй догоджати. Вона не зловживала, проте за необхідності могла крутити потенційними фігурантами, як хотіла. Таким чином, молода шляхетна вдова могла вирішувати – і вирішувала! – безліч справ як для себе, так і для інших, не докладаючи для цього майже жодних зусиль. Тож Клим не в останню чергу – за її підтримки, дістав вид на проживання, потім – можливість почати власну справу.

Зіграло свою роль і те, що старий нотар Стефан Штефко, у якого Кошовий працював довший час помічником, переписав контору на нього. Не аби що, та все ж – нарешті легальність, заразом – успіхи на правничій ниві. Клима знали передусім як адвоката, готового за помірні гонорари представляти інтереси русинів [11] Русини: самовизначення східнослов’янського населення Київської Русі, а після її розпаду, щодо українського та білоруського населення Великого Князівства Литовського, Речі Посполитої, Австро-Угорщини та інших країн. . Оскільки покійний пан Штефко підтримував народовців [12] Народовці: суспільно-політична течія серед молодої західноукраїнської інтелігенції ліберального напрямку, що виникла в 1860-х роках у Галичині, на Буковині та Закарпатті. Ідеологічно народовці були опонентами галицьких русофілів. і за життя входив до всіх питомо українських організацій, Кошовий завів чимало знайомств у відповідних колах.

Не міг тоді подумати: саме вони будуть причиною його нинішнього сумного становища.

Найважче в тюрмі – не коли допитують, а коли не чіпають.

Такий висновок Клим зробив із власного досвіду. Комусь він може здатися невеликим, але той тиждень у темному вогкому казематі з маленьким заґратованим віконечком під стелею забрав у нього, як здавалося тоді, мало не третину життя. Коли два дні слідчий не давав спати, а Кошовий тримався, до останнього граючи благородного книжкового героя в піратському чи розбійницькому полоні, це шалено вимотувало. Щойно терпець сатрапа урвався і його почали бити, Клим усе одно в глибині відчував сили боротися далі. Бо тоді подумки сказав собі: даси слабину – зрадник, сам себе перестанеш поважати. Мав мету, якої попри все волів досягти. Проте втрутився поручик Зубов, йому дали спокій, трохи більше доби пролежав у чотирьох стінах на самоті – й від того виснажився більше.

Здавалося – проти нього готується щось страшне. Вб’ють не відразу – підсмажать на повільному вогнищі, жахливого кінця не настане, триватиме безкінечний жах. Імена якому – невизначеність та невідомість. Думав – ті давні відчуття забулися. Але тепер у Бригідках вони повернулися. Його не били, якщо не рахувати міцного тичка кулаком у сонячне сплетіння – гостинець від маленького ротмістра Жарова під час затримання, пригостив не зі злості, порядок у нього такий. Сидів четверту добу, за цей час допитали двічі, розмова обидва рази вийшла майже зовсім безпредметною. Кошовий знав причину арешту й передбачав вирок, слідчі не збиралися приймати жодних аргументів захисту – вирок винесений, щойно поліція переступила поріг його помешкання. Слідство – лише формальність, тим більше коли його провадять під час війни в місті, наближеному до лінії фронту.