Андрій Кокотюха - Коханка з площі Ринок

Тоді, шість років тому, спекотного літа він не міг подумати, що знову опиниться за ґратами і знову – за звинуваченням у мазепинстві. [9] Зневажливе визначення національно-визвольного руху українців в Російській імперії. Термін почав вживатися у XVIII ст. після виступу гетьмана Івана Мазепи проти російського царя Петра І у 1709 р. у відношенні до прихильників гетьмана, а пізніше і до інших, кого підозрювали у нелояльності до режиму. Прагнення до відокремлення від Росії розглядалося російськими націоналістами як сепаратизм і зрада.

У Києві царська охранка взяла Кошового на замітку, бо він, молодий, але вже досить відомий та успішний адвокат, син не менш відомого й шанованого правника Назара Григоровича Кошового, взявся захищати кількох малоросів. Після заборони друкувати книги, газети й журнали українською мовою вони облаштували підпільну друкарню й заходилися видавати зовсім безневинні, на Климове переконання, книжечки на дешевому папері. Жодних політичних прокламацій, декларацій та ідей. Лише просвітницька література: абетка, народні оповідки, віршики для дітей, публікації для дорослих. Усе стосується передусім царини культури та народознавства, а не закликає на руйнування основ Російської імперії.

Тим не менше, друкарів назвали мазепинцями та почали клеїти ледь не державну зраду. Прокурор наполягав: малоросам цілком вистачає дозволених видань на кшталт «Украинской жизни» [10] Літературно-науковий і загальнополітичний місячник російською мовою, виходив у Москві (1912–1917) під фірмою видавця й адміністратора Якова Шеремецінського. Метою журналу було ознайомлення російських читачів з українськими культурними надбаннями та піднесенням української національної свідомості. та інших, у яких уживається російська мова. За його словами, в Київській губернії всі письменні володіють російською. Тому друк будь-чого іншими мовами, зокрема малоросійською, є проявом сепаратизму. Кошовий у якийсь момент надто захопився, відчув – прокурор слабне, знаходить усе менше й менше аргументів. Обвинувачені ж за його порадою взялися наголошувати на вірнопідданстві, виправдовуючи свою діяльність намірами займатися просвітництвом передусім на селах, де прості люди не мають доступу до тих друкованих видань, котрі поширюються у великих та малих містах.

Усе йшло добре. Але один із підзахисних раптом заявив відкритий протест проти утисків усього українського, категорично відкидаючи визначення «малоросійський». Потім сказав Кошовому в очі: набридло викручуватися, тримати дулю в кишені, за переконання піде на плаху. Спинити це Клим не міг, довелося міняти тактику, та зробив лиш гірше. Дуже скоро сам опинився за ґратами, його теж назвали спільником мазепинців, а отже, таким самим зрадником інтересів держави. Кошовий відмовився це визнавати – і слідчий почав пристрасний допит.

Тоді він захопився, підслідний сильно вдарився головою об муровану стіну, перед очима все попливло, ледь не знудило, а коли спробував підвестися – дістав удруге, тепер уже спрямовано. Втратив свідомість на короткий час, очуняв, коли на голову вилили холодну воду з графина, наступної миті почув наказ припинити свинство. Над ним стояв жандармський офіцер, котрий назвався поручиком Зубовим, вибачився за нестриманість слідчого, хоча додав: чудово розуміє його гнів, адже той – переконаний монархіст, державник і ненавидить зрадників. Климові навіть із розбитою головою стало клепки усвідомити: тут граються в доброго та злого. Але поговорив із поручиком, спробував пояснити тому свою позицію, у відповідь почув щире у своїй засмученості резюме:

– Жаль, що ми не зрозуміли один одного, пане адвокате, – після чого звелів відправити його в камеру.

Надалі не били, лиш тиснули морально. Поручик Зубов бачився з ним ще кілька разів, сидів на допиті й мовчав, іноді щось черкав олівцем у своєму записнику. Вже тоді у Клима почало смикатися праве віко, нервовий тик став наслідком легкого струсу мозку. Несподівано вийшовши на волю завдяки неймовірним батьковим старанням, він думав – з часом усе пройде. Але не минулося, набута в тюрмі фізична вада лишилася назавжди. Хіба в спокійній обстановці, коли не було стресів та великого нервового напруження, тик майже не давав про себе знати.

Останній рік не рахується.

Втративши минулої зими, перед самим весіллям, свою наречену Барбару, яка стала фінальною з череди жертв маніяка, прозваного Різником із Городоцької, він занурився в страшну депресію. Кілька днів після похорону люто пив, чого раніше собі ніколи не дозволяв. Потім зупинився, допомогло втручання Магди Богданович, бо її та історія зачепила аж зовсім із несподіваного боку: Клим дізнався про деякі таємниці з її життя, котрі вдові начальника кримінальної поліції Львова вдалося приховати навіть від чоловіка, коли той ще був живим. До того моменту стосунки між Кошовим та Магдою були хисткими та не завжди рівними. Ця впливова молода особа була серед тих, із ким Клим познайомився в перший день свого перебування у Львові. Не можна сказати – подружився. За шість років справжніх друзів, таких, як дантист Йозеф Шацький, тут нажив не густо. Хоча їх за визначенням не має бути забагато. Тим не менше, пані Богданович на початках ставилася до нього приязно. Бо, як пізніше зрозумів Клим, мала намір використати його енергію, аби спрямувати пошук убивці адвоката Сойки в потрібне їй русло. Кошовий саме Сойку вважав одним із близьких друзів, тим більшим стало розчарування, коли дізнався про його справжню сутність.