Андрій Кокотюха - Офіцер із Стрийського парку

– Чоловік середнього зросту, фізично сильний, не викликав у Яблонського побоювань, – підсумував пан Томаш. – Знаєте, дуже детальний опис злочинця.

– Тим не менше, це прояснює їхні стосунки. Треба ретельно вивчити коло спілкування жертви. Вбивця може бути в ньому.

– Треба, – кивнув поліцейський. – Тільки зараз ніхто не буде цим займатися. Колеги масово звільняються зі служби, бо поліція тримається на владі, а влади віднедавна нема. Ті, хто лишається, ось як я, мають до холери роботи.

– Гаразд, – Клим пригубив свою чарку. – Можете хоча б сказати, що бачили на місці пригоди?

– В парку? – уточнив пан Томаш. – А мене там не було. Оглядали місце інші люди.

– Протокол складений?

– Звичайно. Тільки я не маю права показувати його сторонній цивільній особі. Й бажання особливого – так само.

– Але ж ви його читали.

– Читав.

– Хто і коли виявив тіло, там сказано?

– Якась Агнешка Пілунська, повія. Зловила клієнта, вела його в кущі, де затишок. Наткнулася на труп, закричала. Без заробітку лишилася, до речі. Клієнт утік.

– Поліцію вона покликала, як я розумію?

– Вона. Ще й переночувала про всяк випадок у відділенні.

– Вбили Яблонського там же, в глибині парку?

– Поліцейські на місці до такого висновку не дійшли. Були сліди волочіння. Його спершу вбили, потім – затягнули подалі від алеї, де пам’ятник Кілінському.

– Схему можете намалювати по пам’яті?

– Ще чого! – пурхнув пан Томаш, випиваючи свою чарку.

– Та я й не мав надії, – зітхнув Клим. – Когось, крім повії, опитали?

– Труп мали б впізнати. При ньому не було документів. Точніше, – поліцейський висякався в картату хустку, – їх знайшли вранці, коли сонце зійшло. Місце ще раз обійшли, метрах у ста від тіла валялися.

Сіпнулося віко, так сильно, що Кошовий притримав його пучкою.

– Викинули. Це означає, вбивця обшукав свою жертву, забрав усе, що було в кишенях. Зокрема – документи. Адже їх носять із собою, хіба ні?

– До чого ви ведете?

– Його обшукали, ось до чого. Вбивця лазив по кишенях жертви. І явно не для того, аби знищити документи, тим самим завадивши встановленню особи. Так можна і лице спотворити, до речі. Але їх викинули , як непотріб, – він затягнувся, скосував на Віхуру, налив ще по чарці. – Це може означати тільки одне, панове. В кишенях Яблонського вбивця шукав дещо цінніше і напевне знайшов.

– Наприклад?

– Гроші.

– Банально.

– Тим не менше. Ви досвідчена людина, пане Томаш. Знаєте – часом людей позбавляють життя за пару корон. А в жертви явно було при собі більше.

– Пан Лінецький згадував гаманець із крокодилячої шкіри. Вбитий хвалився ним.

– О, бачте. Він сам по собі чимало коштує.

– Ніхто не вбиває за гаманець без грошей.

– Ми не знаємо, скільки офіцер мав учора з собою.

– Іменний револьвер, – мовив раптом поліцейський, потому одним ковтком спорожнивши чарку.

– Як? – Клим подався вперед.

– Тіло впізнав товариш убитого, теж офіцер, легіонер. Рафал Лінецький, він ще напередодні заявив про зникнення пана капітана.

– Що?

У пана Томаша розв’язався язик, він почав говорити цікаві речі.

– Коли бути точним, пан Рафал прийшов зранку. Був дуже стурбований, що не дочекався свого друга пана Юліуша, вони домовились зустрітися в салоні однієї світської дами. Яблонський, зі слів Лінецького, був душею компанії. Ніколи не пропускав збіговиськ. А коли вранці він не відчинив, тут друзі й сполошилися. Йому показали невпізнані трупи, впізнав. Відразу дав свідчення.

– Отак просто заявив – капітан носив із собою зброю?

– Чого соромитись! Наган отримав за хоробрість. Можна сказати, як додаток до медалі.

Клим замислено потер перенісся.

– Знаєте, я не військовий. Людина цивільна від маківки до п’яток, у Росії до перевороту таких іменували шпаками, презирливо.

– До чого це?

– Погано знаюся на військових нагородах. Хіба до всякої додається іменна зброя?

Пан Томаш глянув на Віхуру, зітхнув.

– Я так само не великий знавець. Кажу почуте від пана Лінецького. Капітан Яблонський, з його слів, минулого року послужив у ландверському полку. [18] [xviii] Ландвер ( нім . Landwehr від Land – земля, країна і Wehr – захист, оборона) – категорія військовозобов’язаних запасу II черги та військові формування в Австро-Угорській імперії, Пруссії, Німецькій імперії, і Швейцарії XIX – початку XX ст. Започаткований в імперській Австрії 1808 року. 1813-го ландвером у Пруссії позначали допоміжне військо, котре формується військовими округами на підтримку регулярних збройних сил. Здається, Німецької південної армії. [19] [xix] … Німецької південної армії. – Польова армія Імперської армії Німеччини за часів Першої світової війни. Протягом 1917 року частини змінювали підпорядкування, діючи або автономно, або в складі австрійських армій. Брав участь у боях, був поранений, за це відзначений медаллю «За хоробрість». [20] [xx] … відзначений медаллю «За хоробрість». – Заснована цісарем Йосипом Другим у 1789 році для нагородження солдатів та унтер-офіцерів. 15 вересня 1917 року в статут нагороди внесли зміни, які дозволяли нагороджувати медаллю також офіцерів. На колодах кріпилися золоті або срібні вензелі.