Олексій Мустафін - Справжня історія Стародавнього світу

Мідь у природному вигляді

Щоправда, для деяких виробів м’який метал не підходив – тому, наприклад, наконечники стріл продовжували виробляти з кременя. Тож нову добу в історії людства називають не мідною, а мідно-кам’яною добою, або ж енеолітом.

2. Зміни у сільському господарстві.З появою мідних знарядь обробляти землю стало легше. Ще одним корисним відкриттям стало винайдення плуга , який зовні нагадує ту ж мотику, але значно більшу і, звісно, важчу. За допомогою плуга можна не просто розпушувати землю, а й робити в ній глибокі борозни – орати . Щоправда, для того аби тягнути плуга, людської сили вже не вистачало – доводилося запрягати у нього биків. І якщо раніше в полі працювали переважно жінки з мотиками, то з важким плугом і биками поралися вже чоловіки.

Обробляти землю і вирощувати худобу одночасно було важко. Тож одні громади згодом стали переважно землеробськими, а інші – скотарськими. Хлібороби жили на одному місці та змінювали його лише тоді, коли навколишні поля виснажувалися. Тому будували постійні житла з глини чи каміння. Скотарі змушені були постійно пересуватися в пошуках свіжої трави для своїх черід. Тож жили зазвичай у наметах, які легко було збирати й розбирати.

Спочатку землеробські й скотарські громади мирно співіснували між собою, обмінюючи живу худобу, м’ясо тварин, шкіру чи вовну на зерно та городину. Але з часом між ними почали спалахувати і суперечки, адже іноді ті самі землі орачам були потрібні під поля для вирощування хліба, а їхнім сусідам – під пасовища.

3. Поява приватної власності.Зміни відбувалися не лише в господарстві, а й у родинних стосунках. Тепер саме дорослого чоловіка вважали головою сім’ї, волі якого мали беззаперечно підкорятися його дружина, діти й онуки, які мешкали з ним під одним дахом. Учені називають таку сім’ю патріархальною (це слово з грецької перекладається як «влада батька» ).

Зусиль однієї сім’ї тепер цілком вистачало, щоб упоратися з оранкою або доглядом за великою чередою. Тож і працювати єдиною громадою вже не було потреби. Відтак голови сімей почали вимагати поділу її майна на окремі частки, якими вони могли б користуватися на власний розсуд. Якщо раніше існувала лише громадська власність , то тепер поруч із нею виникає власність приватна , яка належить не всій громаді, а тільки одному господарю.

Спочатку приватною власністю стали знаряддя праці й житла. Потім почали ділити між сім’ями худобу – пасти її й надалі могли спільно, але кожен знав, яка саме тварина належить йому. Згодом, щоб ніхто не зазіхав на чуже майно, почали використовувати особливі мітки – клейма . У землеробських громадах спочатку ділили тільки врожай. Пізніше кожній сім’ї почали виділяти окремі ділянки землі у користування. Але тривалий час земля все одно вважалася громадською власністю. Усій громаді належали також ліси, пасовища і водойми.

Поява приватної власності сприяла розвитку суспільства. Адже тепер добробут кожної сім’ї залежав від її власної вправності. Якщо працювали добре – то й врожай був вищим, і худоба давала більше шерсті, молока і м’яса, і запасів їжі вистачало не на один рік, якщо ні – нарікати можна було лише на самих себе.

Табличка з малюнком, що може бути «знаком власності», знайдена у Градешниці ( сучасна Болгарія )

Проте з появою приватної власності з’явилася і майнова нерівність, адже в однієї родини всього було вдосталь, а інша ледь зводила кінці з кінцями. Щоб вижити, зубожілі члени громади могли, звісно, звернутися по допомогу до інших, але тепер збіжжя чи інше майно доводилося позичати – брати у борг, а потім повертати, часто – у більшому обсязі. Дехто взагалі був змушений іти у найми – тобто працювати за певну винагороду в заможнішого господаря. З’явилися причини для заздрощів, прагнення привласнити чуже майно, крадіжок і грабунків, які майже не траплялися у родовому суспільстві.

4. Патріархальне суспільство.З появою патріархальної сім’ї та приватної власності рід не зник, але вже не відігравав вирішальну роль у спільному житті людей. Тепер громаду становили сусіди, самостійні господарі, які жили поруч, в одному селі, але не обов’язково були родичами. Таке об’єднання вчені називають сусідською , або ж патріархальною громадою .