Василь Врублевський - В обіймах імператриці

ІЗМАЙЛОВА. О, як я її ненавиджу!

ЄЛИЗАВЕТА (із вдячністю) . Дякую, Настусю…

ІЗМАЙЛОВА. Не варто… Ух, як я її люто ненавиджу! Як би могла, роздерла би оцими ось пальчиками на дрібні шматочки і згодувала собакам…

Єлизавета жестом підкликає Ізмайлову підійти, величаво обіймає її, по-царськи цілує в чоло, по тому легенько відтрунює від себе. Якусь мить стоїть, відсторонено посміхаючись якомусь приємному спогадові, а тоді раптом шаленіє…

ЄЛИЗАВЕТА (до хрускоту стискаючи долоні) . Суче плем’я! Як вони попсували мені життя, скільки крові з мене вижлуктили!!! Подумай лишень: отримавши відкоша від короля, вони готові були видати мене за нікчемного герцога чортзна-якого пошибу. Ти тільки уяви, майн лібе мутер так і написала: «Із радістю готові задовольнитися шлюбом цесарівни Єлизавети із герцогом Орлеанським»!

ІЗМАЙЛОВА. Який сором…

ЄЛИЗАВЕТА. Сором? Це не сором. Це ганьба! Та ще більшою ганьбою була відповідь Версаля. Мене й дотепер усю колотить, як згадаю. «Висловлюємо безмежну вдячність за пропозицію, але маємо велике занепокоєння, що імператриця відчуватиме велику незручність перед своїми православними підданими, якщо погодиться на перехід цесарівни до іншої віри, а крім того маємо із великим сумом та прикрістю повідомити, що герцог Орлеанський уже має інші зобов’язання…»

ІЗМАЙЛОВА. Жабоїди кляті! «Має інші зобов’язання…» Ну нічого, хай тепер кусають себе за копчики. Яку королеву могли би мати на заздрість усьому світові! Красуня, чудове кругле личко, прекрасні очі, красиві груди. А ніжки! Які ніжки!

ЄЛИЗАВЕТА (кокетливо) . Облиш, облиш! А то ще подумаю, боронь Боже, що ти закохана у мене!

ІЗМАЙЛОВА. Звісно, що закохана…

ЄЛИЗАВЕТА. Не в тому сенсі… Не дай Боже, подумаю, що ти закохана у мене не як подруга, а як… (схвильовано дошукуючись потрібних слів) як… як… Як розбещена розпусниця!

Ізмайлова зойкає, відскакує. В очах її спершу застигає переляк, що за якусь мить змінюється на зашарілість, губи злегка, ледь помітно, посмикуються, виказуючи глибоко притлумлене внутрішнє вагання.

ІЗМАЙЛОВА (поволі, ледве чутно, із острахом і надією водночас). А… а якби… а якби й так?

ЄЛИЗАВЕТА (вражено). Що?

ІЗМАЙЛОВА (затуляючи рота руками). Ой!

ЄЛИЗАВЕТА (грізно). Що-о-о?

Ізмайлова ціпеніє. Утім, ненадовго…

ІЗМАЙЛОВА (силуючись посміхнутися) . Та ж пожартувала я… Просто пожартувала…

ЄЛИЗАВЕТА (обурено) . Нічого собі жартики! Що ти собі дозволяєш?! Так жартувати з імпе… (Затинається). Чорт, що це зі мною? Геть забула: я ж подруга тобі, а не імператриця.

Підходить до Ізмайлової, бере її за плечі, зазирає в очі.

Пробач, Настюхо! Мимохідь вирвалося. Не зважай, гаразд?

ІЗМАЙЛОВА (із поквапливою готовністю) . Добре, добре… Ясна річ, я не зважаю…

ЄЛИЗАВЕТА. Ось і чудненько. Може (киває на дверцята парилки) ще разок? Із віничком, та з такою пристрастю, щоб аж-аж!

ІЗМАЙЛОВА. Можна.

ЄЛИЗАВЕТА (відійшовши убік, кричить на весь голос). Камергер! Чулков, чорти б тебе кликали, де ти там? Васька!

З’являється Чулков – у гарно припасованому до його трохи розповнілої статури темно-зеленому костюмі.

ЧУЛКОВ (спокійно, але услужливо) . Слухаю вас, ваша величносте.

ЄЛИЗАВЕТА (пильно, із неабияким інтересом розглядаючи його вбрання). Куди це ти так вирядився? (до Ізмайлової). Ти тільки поглянь, який франт мій камергер! У тебе, бува, не виникло при його появі деяких асоціацій?

ІЗМАЙЛОВА (стенає плечем, невпевнено). Та начебто ні…

ЄЛИЗАВЕТА. А мене аж пересмикнуло.

ІЗМАЙЛОВА (підходить до Чулкова, обдивляється з усіх боків, обертається до Єлизавети). Пробач мені, але, чесно кажучи, нічого не второпаю. Вбрання як вбрання, нічого особливого…

ЄЛИЗАВЕТА (знервовано). Нічого особливого! Звісно, вбрання як вбрання… Та й ні при чому тут воно… Тільки й усього, що нове… (до Чулкова, зриваючись на повискування) Це ти зумисне, так? Спеціально влаштував цей маскарад?

ЧУЛКОВ (пітніючи від зніяковіння). Боронь Боже… Як можна… Чим я завинив, ваша величносте? Ну, пошив… Так за свої ж!

ЄЛИЗАВЕТА (шаленіючи ще більше). Яке мені діло, за чиї! Ти от що скажи: зумисне нап’ялив саме зараз? Нап’ялив, щоб нагадати мені про учорашню асамблею і Лопухіну? (підбігає до Чулкова, розмахує кулаками перед його обличчям) Геть розпустився! Оце така твоя дяка за мою доброту!