Данило Яневський - Грушевський, Скоропадський, Петлюра

Кость Антонович Левицький (1859–1941 рр.), гербу «Роґаля», політичний і громадський діяч, засновник і голова Української головної ради, Української загальної ради, депутат австрійського та галицького парламентів . Суспільне надбання

Але не все було так гладко. У 1914–1918 рр. «в українській частині Галичини та на Буковині мали місце надзвичайні заходи, які, будучи продиктованими умовами воєнного часу, набули страшних масштабів. З причини часом надуманих, а часом реальних русофільських настроїв» у таборах, режим у яких «почасти також був нелюдський» , були інтерновані 6700 осіб, у т. ч. у Талергофі – 5700 осіб, серед яких було 388 греко-католицьких священиків. Велика кількість ув’язнених «була страчена» [5] Біль В. Політика Австро-Угорщини щодо України під час Першої світової війни // Окупація України 1918 року. Іст. контекст-стан дослідження – економічні та соціальні наслідки / упоряд.: Вольфрам Дорнік, Стефан Карнер. – Чернівці, 2009. – С. 55. .

Герб «Роґаля» . Суспільне надбання

«Вістник Союза визволення України» . Суспільне надбання

Сукупність встановлених сьогодні десятками науковців фактів дозволила нам виснувати, що ніякого українського народу станом на 1917 р. не існувало, як не існувало й такої країни або держави, як «Україна». Вживання термінів «Україна» та «український народ» стосовно територій та населення, які в XI–XVIII ст. входили до складу Київської Русі, Галицько-Волинського князівства, РП/ ВКЛ, а наприкінці XVIII ст. були розділені поміж трьома імперіями, антинаукове. Суттєвий, а можливо, вирішальний внесок у формулювання цих антинаукових постулатів зробив М. Грушевський.

М. Грушевський, найбільший та найавторитетніший національний історик кінця XIX – початку XX ст., був рабом лінійних, механістичних соціологічних теорій, які домінували серед частини європейського інтелектуального середовища соціалістичного спрямування у другій половині XIX ст. Усі означені теорії – чи то економічні, чи то політичні, чи то природознавчі – мали одну спільну рису: вони виходили з апріорного судження про принципову пізнаваність світу. Це, в свою чергу, припускало очевидну «можливість» побудувати несуперечливу теорію, імплементація якої в політичну практику дозволить нарешті раз і назавжди ліквідувати, остаточно викоренити іманентні сучасному їм суспільству пороки. Ані Грушевський, ані, тим більше, абсолютна більшість тодішніх політичних українських діячів націонал-соціалістичної орієнтації і в страшному сні не могли уявити, що всі ми – лише частина загального буття, яке має лише один напрямок постійного руху – до хаосу. У цьому сенсі між системою, її складниками та їхнім оточенням має місце постійна взаємодія, внаслідок чого вся система змінюється несподіваним чином. При цьому вони й не здогадувалися: навіть найменші події можуть врешті спричинити великі зміни в самій системі – взяти для прикладу хоча б того безвісного сільського хлопчика, який показав маршалу Блюхеру єдино правильну дорогу до селища Ватерлоо.

М. Грушевський (1866–1934 рр.). Фото 1890-х рр. Суспільне надбання

У 1917 р., після лютневого перевороту в Петрограді, лідерські позиції в соціально-політичному русі на території деяких південно-західних губерній російської держави опанувала група націонал-соціалістичних діячів, яких очолив М. Грушевський і які виражали стихійно утворені міфологеми російсько-україномовних міських та сільських люмпенів. Одна з найбільш руйнівних серед них була сформульована особисто Володимиром Антоновичем та Михайлом Грушевським. Зводилася вона до негативної оцінки «ролі вищих соціальних прошарків в історії України, яким народницька традиція кінця ХІХ – початку ХХ століття відводила функцію «денаціоналізатора» та головного передавача чужих, ворожих «масі народній» впливів» [6] Яковенко Н. Указ. праця. – С. 10. .