Данило Яневський - Грушевський, Скоропадський, Петлюра

Головна причина «внутрішньої децентралізації» Волині – «наявність потужного й розгалуженого прошарку князів, нащадків як давньої династії володарів – Рюриковичів, так і нової – Гедиміновичів» . Ці та інші княжі сім’ї – це « єдиний замкнений стан, до якого не давали доступу ні багатство, ні вплив, ні високі урядові посади. Князем був лише син князя, і ні король, ні сейм не могли пожалувати князівського титулу <���…> Спадкове право князів на винятковість сприймала як належне не тільки українська родова шляхта, але й королівська влада <���…> Князівський авторитет залишався в Україні нерозхитаним. <���…> Особу князя і найвище право, носієм якого він уважався вже в силу народження, сприймали як наслідок Божого промислу, незаперечний абсолют» . За класичною схемою всі князівські роди Великого князівства Литовського умовно поділялися на чотири групи, кожна з яких мала певне відношення до руських земель: князі литовського походження (в т. ч. представники панівної династії Гедиміновичів), князі руського походження (Рюриковичі), вихідці з татарських орд і Кримського ханату (в т. ч. Чингізиди); князі невстановленого походження. З кінця XIV ст. до середини XVIІ ст. на теренах Волині та сучасної Центральної України проживало щонайменше п’ятдесят два князівських роди. Особливу місію серед них мали «господарі Русі» – князі Острозькі.

«Тамга» – знак роду Гераїв . Суспільне надбання

Брацлавщина. Суспільне надбання

Саме князівська верства була реальною владою на території сучасної Західної та Центральної України, «проти яких і уряд, і король, і сейм перетворилися на порожні слова без реального змісту» . Так, на території Лубенщини Вишневецьких, рівної якій не було на території тогочасної Європи, «діяли єдина влада і єдине право – княже» . У середині XVIІ ст. двадцять два княжі роди контролювали на Брацлавщині, Волині (яка була «питомим гніздом князівських родів» ) та Київщині від 80 до 90 % земельного фонду. При цьому, наголошує Н. Яковенко, «потужність» руських «набагато перевищувала реальну вагу князівської групи Білорусі і Литви» .

Очевидно, що такий стан не влаштовував (або мало влаштовував) інші панівні стани. Уже наприкінці ХV ст. «було зліквідовано принципову відмінність між князями і панами» , а «рядові бояри-шляхта самочинно закріпили своє право на належність до верстви «благородних» . Наступне, XVI століття стало століттям кардинальних змін. 1569 р. у Любліні було укладено унію, яка створила «двоєдину державу двох народів» – Річ Посполиту, що об’єднала литовців, поляків та русинів. З точки зору права Люблінська унія «була актом цілком парламентарним, який ухвалено на законодавчій основі за відповідною згодою послів, котрих обирала українська (насправді руська. – Д. Я. ) шляхта, єдиний правоспроможний стан тогочасного суспільства» . Одним з головних наслідків створення єдиної держави було скасування державного кордону між ВКЛ та РП [2] ВКЛ та РП – Велике князівство Литовське та Річ Посполита. . Це, в свою чергу, мало наслідком «зняття заборони мешканцям Корони набувати маєтки на колишній литовській частині України (тобто Русі. – Д. Я. ), відкрило двері польському елементу <���…> на ще не освоєні землі півдня та сходу. <���…> Чималі маси шляхти <���…> переміщаються з Волині на Київщину та Брацлавщину <���…>» , причому руські пани «вже нічим не вирізнялись від загальної лави «братії шляхетської» .

Кримський ханат. 1550 р. Суспільне надбання

Знаки князів династії Рюриковичів . Суспільне надбання

Володіння магнатів Речі Посполитої, в т. ч. Вишневецьких у XVI–XVII ст . Суспільне надбання

Герб роду Острозьких . Суспільне надбання