Олексій Мустафін - Халепи, що визначили долю народів

Варто нагадати, що вся ця дипломатична гра відбувалася напередодні Іонійського повстання, коли проти перської влади піднялися грецькі міста Анатолії на чолі з Мілетом. Геродот, між іншим, попри весь свій еллінський патріотизм, уважає цей виступ відвертою авантюрою, спровокованою особистими амбіціями мілетського тирана Аристагора. Як інакше можна розцінити дії повстанців, які не просто скинули перську владу, а ще й атакували та спалили Сарди?! «Не перси першими напали на греків, а греки на персів», – визнає Геродот.

Проте, якщо Аристагор просто «бив першим», то що в такому разі казати про Клісфена, який, за цією ж логікою, мало не за руку привів чужинців до Греції? Цікаво, що коли ватажок повстанців особисто прибув до Афін із проханням про підтримку, на засіданні народних зборів спалахнула гаряча дискусія. Деякі з ораторів нагадували, що місто все ще пов’язане угодою з персами й, попри свою незгоду приймати Гіппія, має виконувати укладений договір. Проте більшість громадян, яка ще недавно сама відсилала посольство до Сард, погодилася стати на бік одноплемінників і відрядити до Іонії 20 кораблів.

Ця кількість не є малою, як іноді вважають. Насправді це був майже весь тогочасний афінський військовий флот. Афіни все ще були переважно суходільною державою. Це був відкритий розрив.

Іонії, до речі, афінські кораблі не допомогли. Повстання було жорстоко придушене, міста, що чинили найзапекліший спротив, були зруйновані, а їхніх мешканців продали в рабство. І тільки дипломатичний хист філософа Гекатея (все ж такі були серед греків вправні дипломати), який особисто вів перемовини з Артаферном, дозволив пом’якшити покарання і з часом навіть відбудувати зруйноване – але за умови беззастережного визнання сумнозвісної «формули», тобто цілковитого підкорення перській владі.

Афінянам, хоч як дивно це видається, сатрап теж погодився «дати шанс». До міста вирушило перське посольство, щоб «навчені гірким досвідом» бунтівливі піддані підтвердили повернення під омофор царя і знову надали «землю й воду». Проте афіняни грати за перськими правилами цього разу відмовилися категорично. Ба більше – скинули посланців зі скелі. За звичаями тих часів це було не просто свідомим порушенням правил дипломатичного протоколу, а й блюзнірською «образою богів». І розплата за це мала бути показово жорсткою й швидкою.

Цього разу розпорядження відіслати до Балканської Греції «каральне військо» дав сам цар Дарій. На чолі експедиції він поставив досвідченого полководця Датіса і сина лідійського сатрапа (та, відповідно, власного небожа), теж Артаферна. В обозі війська плив і Гіппій, що не втрачав надії повернути собі владу. Втім, перси розраховували не так на підтримку прихильників тирана, яких в Афінах майже не зосталося, як на сприяння все тих самих Алкмеонідів – родичів Клісфена, що на їхнє переконання мали б зберігати вірність укладеній ним угоді.

Показово, що й багато афінян ставилися до Алкмеонідів із підозрою. Такою великою, що командувати військом, яке мало зустріти персів, доручили їхньому супротивнику Мільтіаду. І навіть під час бойового шикування уважно стежили, чи не передавали раптом родичі Клісфена якісь сигнали ворогу своїми щитами.

Утім, битва під Марафоном 490 року до нашої ери завдяки мужності грецьких вояків і внаслідок очевидних прорахунків перського командування завершилася блискучою перемогою афінян. Мешканцям міста про це повідомив Фідіппід – гонець, який першим пробіг марафонську дистанцію й помер просто на очах старійшин. Але він біг до Афін не лише для того, щоб поділитися радістю, а й попередити, що перський флот пливе навколо Аттіки і вже невдовзі може з’явитися просто перед містом.

Скульптури із афінських храмів, зруйнованих після здобуття міста персами

Ворожі кораблі й справді невдовзі з’явилися на горизонті, однак попереджені містяни зустріли їх в озброєнні, просигналивши таки своїми щитами, що заскочити їх несподіваною атакою вже не вдасться. «Каральне військо» повернулося до Персії зганьбленим, але цим тільки розпалило в Дарія спрагу помсти. За легендою володар навіть наказав своєму слузі кожного дня повторювати одну фразу – «думай про афінян». Однак невдовзі Дарій помер, і наміри батька довелося втілювати в життя його сину та наступнику Ксерксу.