Жозеф Роні - На нові землі

Час минав. Здавалось, Люди Вогню зникли, але Аун чув, що вони шарудять поблизу, і знав, що вони шукають шлях, щоб перейти гору та перетнути відступ з протилежного кінця ущелини. Якби вони досягли своєї мети, їхня перемога була б забезпечена. Незважаючи не втрати, вороги переважають кількістю, силою і спритністю. Тільки уламр наводить на них жах, тільки Ухр варта одного з їхніх вояків; але Ухр і Аун ослабли від ран... І мисливець із зростаючим занепокоєнням прислухається до шарудіння з боку ворога.

Люди Вогню з’явились знову. Здираючись один одному на плечі, видовбуючи ямки в крихкому вапняку, вони лізли до карниза. Щоб досягти його, треба було видовбати ще п’ять чи шість ямок у прямовисній стіні. Вороги починають довбати. Щоб зупинити їх, Аун кидає останній дротик, але він попадає в скелястий виступ. Аун кидає каміння, та на такій відстані воно не завдає ворогам ніякої шкоди.

Прямо напасти тут неможливо. Змагання зараз триває між тими, що роблять пліт, і тими, що довбають скелю. Прохід залишається поки що вільний, і Аун відсилає двох жінок, щоб прискорити спорудження плота.

Видовбано третю й четверту приступку. Ще одна — і Люди-Собаки досягнуть карниза, звідки побіжать через вершину гори. Зробити цю останню ямку, здається, найважче, але ось один з ворогів, здершись на плечі товариша, вже довбає її.

Тоді Аун говорить своїм подругам:

— Ідіть до Зура. Треба швидше кінчати пліт... Аун буде сам обороняти прохід!

Оглянувши ще раз скелі, Ухр кличе інших жінок; Джеха тужливо дивиться на Ауна і йде геть з тихим жалібним стогоном... Нахилившись над прірвою, Аун кидає каміння, хоч і не може спинити Людей Вогню. Приступку видовбано. Один воїн здирається на карниз, за ним другий. Лізе навіть ватажок, поранений дрюком уламра... Аун залишає прохід і збігає до річки. На вершині гори з’являються перші Люди Вогню.

— Пліт ще не готовий, — каже Зур, — але він довезе нас до другого берега.

За сигналом Ауна жінки підхопили безформне плетиво з гілля та ліан і спустили на воду. Залунав протяглий рев — наближались Люди Вогню... Коли ворогам лишалося якихось п’ятнадцять ліктів до берега, жінки похапцем сіли на пліт, а за ними Аун і Зур.

— Не мине й восьми ранків, як ми винищимо Людей-Собак! — вигукнув син Тура.

Вода хутко понесла пліт...

Пліт відплив від берега. Вода крутила його та несла з небезпечною швидкістю. Кілька разів Вовчиці плигали у воду, щоб полегшити зроблене нашвидку судно, що загрожувало от-от розлізтися. Та цей маневр довелось облишити, бо в воді сновигало безліч крокодилів.

Нарешті пліт пристав до берега... Далеко-далеко на тому боці можна було бачити силуети Людей Вогню. Щоб продовжувати переслідування, вони повинні були перейти річку в такий спосіб, як і втікачі.

— Треба йти до вечора. За чотири дні ми досягнемо печери, — звернувся Аун до Зура.

Вони зустрілись очима, і в їх головах ворухнулась одна й та ж думка.

— Аун і Ухр поранені! — сумно зауважив Зур.

— Якщо ми не втечемо, Люди-Собаки винищать нас! — відповів уламр.

Ухр зневажливо знизала плечима: її рана була неглибока. Вона назбирала якихось трав і приклала їх до рани, тимчасом як Зур перев’язував свого товариша.

Потім загін рушив далі, йти через болота було важко, але надвечір Аун і Зур знайшли потрібний шлях. Другий і третій день минули без будь-яких пригод і тривоги. До пасма базальтових горбів залишалось всього два дні, і Зур вдавався до нових хитрощів, щоб заплутати сліди.

На п’ятий ранок на обрії з’явилось базальтове пасмо. З вершини горба, що стояв біля звивини річки, чітко вимальовувалась довга низка його зубців. Аун уп’явся палаючими очима в гранітну масу і схопив Зура за плече, шепочучи:

— Ми знову побачимо тигра кзамів!

Він стиха засміявся. Захисток, в якому вони прожили стільки днів у повній безпеці, велетенський звір, що був їхнім приятелем, сонячні ранки та вечори, коли огонь жеврів на карнизі печери, — все це постало безладними й щасливими картинами... І уламр, повернувши до Джехи своє змарніле від втрати крові обличчя, сказав:

— У печері нам не буде страшною і сотня Людей-Собак!

Тут Ухр щось глухо вигукнула, простигши руку за течією, і всі виразно побачили Людей Вогню за сім чи вісім тисяч ліктів. Втеча відновилась так швидко, як тільки дозволяли рани уламра та жінки-ватажка. Зараз порятунок залежав тільки від швидкості. А до пасма горбів залишалось не менше двадцяти тисяч ліктів.