Владімір Нефф - Перстень Борджія

Якщо отець Жозеф мав намір своїм листом розлютити султана і змусити його до нерозважних дій, то досі його задуми сповнювалися пречудово. Але після цього усе мало змінитися.

— Бачу, негідники, — вів далі султан, коли великий візир докінчив своє старече бурмотіння, — що ви довідалися про смерть мого Абдулли раніше за мене, тому й вирядилися, мов павичі, й обвішали себе коштовностями, які вже Давно мусили здати: цього я вам не подарую і не забуду. Не думайте, що зі смертю Абдулли зміниться щось у порядку, який він установив, і що ви знову будете жерти, як свині, бавитися з хлопчиками і красти в Аллаха час! Тепер я запроваджу таку дисципліну, що ви згадуватимете часи Абдулли як утрачений рай! Треба переглянути ваші прибутки і платні, знизити їх на одну десяту й повиганяти вас із палаців у казарми! А тепер складіть–но сюди свої коштовності.

І султан показав пальцем, куди придворні мали скласти свої дорогоцінності, але рука несподівано впала, і він похилився на свій диван, а над тілом з’явився його недоумкуватий брат Мустафа з великими, палаючими очима упиря на дрібненькому обличчі.

— Оце Аллахова відповідь на твої прокляття й блюзнірство, бо Він всемогутній, Він найсправедливіший, — скрикнув принц, ховаючи від поглядів придворних кинджал, якого він ззаду, прикульгавши до султана на своїх павучих ніжках, устромив йому в плечі. Придворні справді не бачили цього, чи, точніше кажучи, не помітили.

— Абдулла, — вів далі принц, — був християнин, так, я не помиляюсь, він був християнин, а проте купував зброю й готував війну проти християнського світу, себто він був зрадником і відступником, плямою на обличчі роду людського.

— Бак! — уперше того дня вигукнули чауші, яких досі стрімкий розвиток подій надто спантеличив, щоб вони могли здобутись не це єдине слово, яке їм дозволялось вимовити.

— А за чиї гроші готував Абдулла війну проти християнського бога Пантарая? — волав фальцетом недоумкуватий принц. — За ваші гроші!

— Бак! — закричали чауші.

— Він забирав ваші родинні коштовності і тяжко зароблені дукати, купуючи на них гармати, якими збирався вбивати побожних послідовників могутнього Пантарая, а мій брат, пришелепуватий легкодух, сприяв йому в цьому і навіть після його смерті збирався продовжувати його злочини.

— Бак! — знову загорлали чауші.

— Але нині Аллах, — провадив принц, — поклав край усім цим підлотам і збоченням, спаливши гарячим подихом свого гніву як Абдуллу, так і мого злочинного брата, і підніс до найвищої гідності мене, принца Мустафу; і я обіцяю й гарантую вам мир зі світом християнського бога Пантарая, а не криваву війну, за яку ви б мусили заплатити не лише земними багатствами, але й життям своїх синів. Але доки настане той мир і доки повернеться спокій на цю землю і в це місто, треба повбивати всіх зрадників, які підтримували інтриги Абдулли і які й тепер, коли він уже не живе, нахабно показали, на чиєму боці їхні симпатії. Вони прийшли на Раду, як він того забажав, одягнені в брудні лахи.

Почувши ці слова, вчений історик Гамді, квилячи зі страху, кинувся навтьоки, а разом з ним підхопився на свої жилаві, криві ніжки великий візир, побігли й ті чауші, що через свою необізнаність були в нужденному вбранні. Але далеко вони не втекли, бо головним входом до зали засідань вдерся гурт яничарів, озброєних, як за давніх добрих часів, традиційними палицями, з мужнім капітаном на чолі, який свого часу (ми це добре запам’ятали) отримав від Петра Куканя із Кукані такого удару по носі, що захлинувся власною кров’ю. Втікачів, які й не стямилися, почали гамселити палицями, тоді зігнали до тісного гурту й витягли на Подвір’я Блаженного Споглядання, де всіх, а в першу чергу Гамді–історика, настромили на палі, де вони вмирали поволі, проклинаючи Аллаха, людей і цілий світ.

А страхіття, що розпочалося в сералі, захопило, мов ядучий дим, все місто. Капітан яничарів, нашвидку підвищений на генерала, зайняв палац, у якому з давніх часів була резиденція його попередників і який генерал Ібрагім–ага, себто Франта Ажзавтрадодому, віддав державі, щоб Петр міг влаштувати в ньому військову академію. Новий генерал власноручно порубав інструкторів сучасної стратегії, генералів фон Готтенрота й фон Шауера, і наказав вирізати їхніх учнів, що жили в палаці, турецьких офіцерів і молодших офіцерів, бо вони безумовно були заражені злочинними, ворожими Магометовій вірі науками обох німецьких чужинців. Сам генерал, як випадало й належало, оселився в палаці, де ще пахло свіжою кров’ю, оточивши себе рабинями й рабами, яких наказав приволокти з грецьких, єврейських та інших невірних кварталів міста.