Александр Лукин - Сотрудник ЧК

Перед очима Олексія поставало врод'ливе, з білявою борідкою і червоними плямами на переніссі обличчя «студента». Він пригадав його недобрий, в'їдливий погляд, і страх за Марусю стиснув груди. Швидше! Швидше! Тільки б встигнути! Тільки б добратися вчасно!..

В ці хвилини він навіть забув про Маркова...

А сталося от що.

Як і передбачав Адамчук, приїзд учительки викликав велике пожвавлення серед сільських жінок. Рік тому помер старий шкільний учитель, нові їхати боялися. Матері не могли дати ради дітям. Марусю зустріли добре, пожалкували тільки, що надто вже молода. Спитали, коли почне заняття. Маруся сказала, що тиждень поживе, звикне, ознайомиться з обстановкою, а там і почне з богом.

Школою в селі була велика низька хата з сліпими віконцями, затягнутими, наче більмами, кіптявою і павутинням. Усередині стояли клишоногі лави й довгі столи, до чорного блиску затерті ліктями дітвори. В цій хаті збиралися сільські сходки, а після революції, до того, як запанували в районі брати Смагіни, в ній розмістили сільську Раду. Поряд з класною кімнатою була досить велика, тепла комірчина, без вікон, але цілком придатна для житла.

В перший же день після приїзду Маруся зав'язала голову барвистою косинкою, підіткнула пелену і заходилась прибирати. Федю теж «пустила в діло». Він спочатку був запротестував, але Маруся цикнула на нього, і йому довелося поступитися, тим більше, що в становищі глухонімого не дуже-то розбалакаєшся. А втім, він швидко примирився із своєю долею. Легка, швидка, сповнена пружної дівочої сили, Маруся з таким ентузіазмом взялася за роботу, що було весело підкорятися їй. Виявилося, що для чоловічої гідності зовсім не принизливо мити вікна, витирати із стін порох і павутиння або, повзаючи на колінах, скребти знайденим у коморі уламком коси сірі, брудні дошки підлоги...

Весь день до них навідувалися жінки, розпитували, звідки вони та хто, лякали бандитами, жаліли Марусю, що така молода, а вже стільки натерпілась — рідних втратила, через усю Росію пробиралася з «убогим» на руках — і «вбогого» жаліли... Принесли яєць і молока. Жінки були товариські, балакучі. Вже надвечір Маруся знала, хто в селі із Смагіними запанібрата. Дізналася вона також, що двічі на тиждень бандити відвідують село. Оце не приїздили вже днів п'ять — значить, скоро будуть.

І справді, вони приїхали в середині наступного дня. Йшов дощ, і крізь залите віконце Маруся з Федею бачили, як по вулиці, зіщулившись, протрюхали обвішані зброєю вершники, прямуючи до будинку місцевого старости Матуленка — статечного благообразного чоловіка, якому Маруся віддала свої і Федині документи. Тачанки, запряжені четвернею, їхали позаду. Молодичка, що сиділа в гостях у Марусі, переполошилась, ахнула: «Прибули!...» — і побігла додому.

Федя заліз на горище і звідти повідомив, що Смагі-ни привезли до старости пораненого. Спішилися... Пораненого зняли з тачанки, ведуть, пішли по хатах. Коней не розпрягають, йдуть сюди.

Бандити, мабуть, ще не знали, що в селі нова вчителька. Помітивши помиті вікна у занедбаній школі і підметений ганок, здивувались і зайшли, їх було троє.

— Еге! — промовив один з них, щетинистий з розрубаною щокою. — Це що за краля?

— Я тутешня вчителька, вчора приїхала, — сказала Маруся спокійно.

— Вчителька? — здивувався бандит. — Огаке дівчисько? Брешеш! Документи є?

— Мої документи в старости.

— Санько, — моргнув він товаришеві, - біжи до Матуленка, скажи батькам, що тут більшовичка об'явилася.

— З глузду з'їхав, чи що? — сказала Маруся. — Я не більшовичка.

— Там побачимо!

Молодий Санько захлюпав по грязюці до будинку старости.

- А це хто? — спитав бандит, показуючи на Федю, який з цікавістю розглядав прибулих.

- Це мій брат, він глухонімий.

— Німий? — недовірливо промовив бандит. — Ану йди сюди, ти! — звернувся він до Феді. — йди, кажуть!

Федя запитально глянув на Марусю.

— Йди, Федю, йди, — сказала вона, показуючи пальцем на бандита. — Не бійся, йди...

Федя підійшов.

— Так ти, кажуть, німий? — спитав бандит.

І раптом оперіщив Федю батогом по обличчю.

Ніхто, крім Марусі, не міг оцінити Фединої витримки. Він одхилився, присів від болю, але не вимовив ні звуку.

- Що ти робиш! — закричала, побілівши Маруся, заступаючи Федю собою. — Хворого б'єш!

Федя, отямившись, щось плаксиво і ображено забурмотів.

— Що робиш! — невдоволено сказав другий бандит.— Це ж убогий!

- Нічого! — засміявся перший. — З'їсть, не зашкодить. Це для перевірки.