Євген Куртяк - Спалені обози

Здесь есть возможность читать онлайн «Євген Куртяк - Спалені обози» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 1993, ISBN: 1993, Издательство: Український письменник, Жанр: Исторические приключения, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Спалені обози: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Спалені обози»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

У гостросюжетному романі вперше в українській літературі на документальній основі відтворено трагічні сторінки Західно-Української Народної Республіки — ЗУНР, Галицької Армії, історію злуки УНР і ЗУНР, її наслідки.
Докладно показано, як у Парижі, на Мирній конференції, Рада чотирьох торгувала Україною. Серед реальних персонажів — диктатор ЗУНР Петрушевич, Головний отаман УНР Петлюра, президент США Вільсон, представники Антанти Клемансо, Ллойд-Джордж та інші. Автор широко використав невідомі досі читацькому загалу архівні матеріали.

Спалені обози — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Спалені обози», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

— Не знаю, — знизала худорлявими плеченятами. — Я не думала про це. І за що мене арештовувати?

— У вас був захисник?

— Ні,— заперечила вона рішуче, але сховала свою ніжну печаль під довгі вії.— В мене нікого не було. Я жила сама… — і ніби для вірогідності знов показала Ярославові дві краплі своєї печалі, котра вже зволожувалася.

— Тепер і я сам, — сказав Грицан. — То вип’ємо за дружбу самотніх людей…

— Ви так це любите? — кивнула на пляшку.

— На сербському фронті навчився. Нас там дуже добре напували. Особливо під Белградом… По горло напували… Випийте, Оксано… З жінками цікавіше, ніж з жовнірами…

Він цокнувся з нею, вихилив вино, а вона поставила. Він не примушував її пити. Він гризнув шкуринку черствого чорного хліба й глухо сказав, дивлячись у чарку:

— Я страшенно втомився.

Вона раптом гіркувато всміхнулася:

— Кожен, хто хоче розчулити дівчину, робить себе нещасним… Чи не так?

— На цей раз не так, але вип’ємо! — Ярослав наповнив свій келишок і, цокнувшись з недопитим Оксаниним, що стояв на краю ветхого столу, одним ковтком проковтнув бридкий трунок.

— Ви образилися? — вона згасила посмішку. — Але ці слова я не вперше чую від чоловіків, повірте…

— їжте! — не слухав її Ярослав. Нараз одчув, що п’яніє, і це його роздратувало, — його завше дратувало, коли хміль брав над ним гору. Несподівано для себе йому закортіло причинити дівчині неприємність, щось таке… І він раптом грубо обняв Оксану, грубо повалив на голий тапчан, на якому завше була холодна постіль і з якого він прогнав Стасю в перший день свого повернення з російського полону, коли вона йому не дозволила обняти себе, перепитуючи, чи не приніс він якоїсь корости.

— Ви ж не такий… — Оксана не пручалася, не виривалася, вона лиш боронилася осінньою печаллю своїх очей. — Ви не такий… І ви не зробите цього… Ні-ні, ви не зробите цього…

Він і не хотів з нею щось робити — розхитані нерви затьмарили свідомість. Тепер з ним таке часто траплялося: він втрачав над собою владу, і бажалось причинити комусь фізичний біль, аби відомстити за своє спотворене життя.

Він одпустив її і, сердитий на себе, встав. Закурив, заходив по кімнаті. У шафі між книгами — пістолет. Заряджений. Набій у столі. Висунутися б з вікна і стріляти, стріляти, стріляти, стріляти!.. Всіх перестріляти, а потім себе. Він жбурнув на підлогу цигарку й наказав:

— Ходім!

— Куди? — злякалась Оксана.

— Я проведу вас додому.

І в цю мить болісно засмоктало Ярославові під грудьми, вимостило залізну кулю й підкотило її до горла. За що він принижує дівчину? Чим вона перед ним завинила?

— Вибачте, — сказав, сівши на тапчан поруч з Оксаною; розчулений власним сумлінням, отою краплиною совісті, якої ще не встигла до кінця вицідити війна, прихилив голову до її худенького плеча. — Вибачте. Я не хотів вас образити. — І, лютий на себе, випростався, закурив нову цигарку, міцно стиснувши зуби. — А щодо втоми… Я розіграв вас, — сказав він жорстоко й неправдиво, але вже він не міг бути фальшивим. — Ні, брешу! Я справді втомився…

Йому хотілося додати: мене спотворила війна, викинула за борт життя, тепер я сам як палець. Я свідомо тікаю від людей. Вони огидні мені, як оце тепле вино. В самотності шукаю свого порятунку. Я переконую себе, що знайшов його. Ще й досі переконую. Але це брехня! Я нічого не знайшов. Я лише щодня чищу пістолет і кладу в шафу між книгами. Чорний холодний пістолет… Часто мені хочеться стріляти — все те перестріляти, що поганить землю.

— Не куріть так багато… Ви ж вкорочуєте собі віку…

— Вино і цигарка — моя відрада.

— Вам треба відпочити.

— Я вже кілька місяців відпочиваю, — сказав з досадою, раптом нервово зірвався, нервово прискочив до шафи, висмикнув жмут сторінок з нижньої полиці, потрусив перед Оксаною. — Настільки відпочив, що навіїть до цього мене тепер не тягне!

— А що це? — обережно спитала дівчина.

— Моя дисертація, — і він саркастично всміхнувся. — Моя дисертація, з якої Стася не мала на хліб. Я досліджував, як народжуються і вмирають держави.

Він недбало засунув жмут сторінок назад у шафу, де залишилось дуже мало книг, але в якій лежав заряджений чорний пістолет, — став посеред кімнати, осоружної, брудної, просякнутої випарами спиртного і тютюновим димом.

— Ну то що, підемо на повітря?

— Підемо, — Оксана вилізла з-за столу, поправляючи густе каштанове волосся, пов’язане у вузол.

— Хоча тепер нема свіжого повітря, — сказав Грицан. — Повітря тепер отруєне… Де ви мешкаєте?

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Спалені обози»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Спалені обози» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Ганна Ткаченко - Спалені мрії
Ганна Ткаченко
Євгенія Кононенко - Бабусі також були дівчатами
Євгенія Кононенко
Євген Дудар - Штани з Гондурасу
Євген Дудар
Євген Федоровський - «Штурмфогель» без свастики
Євген Федоровський
Євген Гуцало - Позичений чоловік
Євген Гуцало
libcat.ru: книга без обложки
Александр Пушкин
Євгенія Кужавська - Микола Зеров
Євгенія Кужавська
Євген Гребінка - Чайковский
Євген Гребінка
Отзывы о книге «Спалені обози»

Обсуждение, отзывы о книге «Спалені обози» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x