Євген Куртяк - Спалені обози

Здесь есть возможность читать онлайн «Євген Куртяк - Спалені обози» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 1993, ISBN: 1993, Издательство: Український письменник, Жанр: Исторические приключения, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Спалені обози: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Спалені обози»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

У гостросюжетному романі вперше в українській літературі на документальній основі відтворено трагічні сторінки Західно-Української Народної Республіки — ЗУНР, Галицької Армії, історію злуки УНР і ЗУНР, її наслідки.
Докладно показано, як у Парижі, на Мирній конференції, Рада чотирьох торгувала Україною. Серед реальних персонажів — диктатор ЗУНР Петрушевич, Головний отаман УНР Петлюра, президент США Вільсон, представники Антанти Клемансо, Ллойд-Джордж та інші. Автор широко використав невідомі досі читацькому загалу архівні матеріали.

Спалені обози — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Спалені обози», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

— Знаю, панове, все знаю, — говорив він метушливо, але наперед продумано. — Отже, так: вже вечір — повечеряємо, спочинете з дороги, а вранці поїдете в полк сотника Газдейка, і він вас перепровадить через лінію фронту.

— Добре, — погодився отаман Лисняк. — Однак я повинен сповістити Шаманека, що ми добралися до вас, а то занепокоїться.

— Прошу дуже… — Шашкевич вичекав, заки той зателеграфує до Вінниці, відтак доволі ласкаво мовив: — А тепер, панове, прошу до мого мешкання на вечерю. Лишень попереджаю: там буде отаман Шепарович…

— Як я зрозумів, петлюрівець? — байдуже уточнив Левицький.

— Комендант артилерійської групи.

— Нічого, — прокоментував Лисняк. — Ми ж бо єдиний фронт…

Грицан так і не зрозумів: схвалює він чи кепкує. Власне, то все одно… А Вайди нема… Грицан ішов останнім, — хоч одяг і просох, проте його злегка дрожило, хотілося спати. У просторій селянській господі їх зустріла чорноброва молодичка в… стрілецькій уніформі, з відзнаками хорунжого.

— Прошу знайомитися, панове! — бадьоро, почасти й весело промовив Шашкевич. — Це — Василина… Моя дружина…

То був наче заздалегідь приготовлений сюрприз. Чемно схиливши голову, Грицан, коли настала його черга, м’яко торкнувся вустами вузької руки красуні — а таки красуня…

— Прошу до столу, панове, — зацокотала молодичка, звабно повівши чорними брівками. — І знайомтесь… Це…

— Отаман Шепарович, — підвівся дебелий чолов’яга.

Хочемо того чи не хочемо, — думав Грицан, — а ставимось до петлюрівців застережливо… Наче до чужинців, котрі перейшли на наш бік… Звичайно, це погано, нікуди не годиться. Але… Але!

— Треба зогрітись, панове!.. — Шашкевич висмикнув звідкись пузату флягу. — Первак подільської марки… Лік від усіх недуг!

— Наливай, Богуславе, скорше… — Василина сиділа у віночку мужчин, як троянда на городі.— Люди померзли з дороги…

— За ваші успіхи, панове! — Шашкевич підняв гранчасту склянку.

— Будьмо!

— Тільки не встидайтесь — закусуйте, — мовила Василина. — Певно, в Галичині було б інакше… Та ще коби мирний час…

— І тут добре…

— Вічно війни не буде… Бо ніщо не вічне.

Горілка відразу розтеклася, здалось Грицану, по всіх жилах, начеб хтось влив теплої крові. Після пережитого вранці йому зовсім не хотілося розмовляти. А розмова після чарки почалась наче сама собою — першим зав’язав її отаман Лисняк:

— То як ви тут?

— Мокнемо… — коротко відповів Шашкевич.

— Хворих багато?

— У бригаді лишилось сто тридцять люду…

І — наче хто ножем обрізав… Усі німо повтикали очі в тарілки, — хмару розвіяла проворна Василина:

— Наливай, Богуславе, бо чогось пожурилось товариство…

Отаман слухняно сповнив наказ… хорунжого: в гранчасті склянки забулькала сива рідина. І був новий тост:

— За кампанію проти вошей…

— Видумав, Богуславе… — дорікнула Василина.

— Такі реалії, кохана, але, міркую, товариство зрозуміє мене належно… — і обвів усіх болючим поглядом. — Еге ж?

— Еге ж… — у тон йому Левицький.

— Може, воно добре, якби договоритися з денікінцями, — здалеку почав петлюрівський отаман. — Ми й самі не проти…

«Він знає наші наміри? — вжахнувся Грицан. — Але ж Тарнавський грізно велів: нікому ані слова… Як же це?»

— У нас одна мета — обмін полоненими, — якомога твердіше сказав отаман Лисняк. — Тільки це!

— Та я розумію… — кивнув Шепарович. — Одначе повно хворих, негода, холод… Нестача одягу, взуття… Дихання фронту обчислене на дні…

— Вічно так не буде… — і Богуслав узявся за флягу. — По останній, панове, та й будемо спати… Хіба пісню на сон грядущий?

— А стрільці що подумають? Пиячимо?

— Ні, пане Лисняк, — заперечив Шашкевич. — Пісня, може, єдине, що їх зогріває… Чужина — гірше мачухи. Зрештою, згоден — вам треба добре виспатися. Завтра вас чекає нелегка дорога…

Лягли тут же, де й вечеряли. Богуслав з Василиною на ліжку, а їм постелили на підлозі два матраци. Тільки Грицан не годен був збагнути, яким чином Шашкевич їх роздобув, та втома видушила всі думки, і він заснув наче вбитий. Вранці, ставлячи на стіл сніданок, Василина заклопоталася:

— Тож вам треба білу хоругву… Без неї ніхто вас через фронт не пропустить… — і допитливо глянула на Богуслава.

— Звичайно, потрібен білий прапор.

— Хм! Хм! — метикувала чорнобривка. — Еврика!

Вона проворно метнулася до ліжка, де спала допіру з чоловіком, висмикнула простирадло, відтак вхопила ножа зі столу і — навпіл…

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Спалені обози»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Спалені обози» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Ганна Ткаченко - Спалені мрії
Ганна Ткаченко
Євгенія Кононенко - Бабусі також були дівчатами
Євгенія Кононенко
Євген Дудар - Штани з Гондурасу
Євген Дудар
Євген Федоровський - «Штурмфогель» без свастики
Євген Федоровський
Євген Гуцало - Позичений чоловік
Євген Гуцало
libcat.ru: книга без обложки
Александр Пушкин
Євгенія Кужавська - Микола Зеров
Євгенія Кужавська
Євген Гребінка - Чайковский
Євген Гребінка
Отзывы о книге «Спалені обози»

Обсуждение, отзывы о книге «Спалені обози» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x