Алекс Веддінг - Незвичайна пригода Каспара Шмека

Незважаючи на жахливу бурю, загонам повстанців вдалося, хоч це здавалося зовсім неможливим, непомітно перебратися на той берег, з якого вони тікали кілька тижнів тому: солдати з вісімнадцятьма гарматами розмістились у невеликих човнах, яким загрожував натиск дрейфуючих крижин. Була четверга година ранку, коли люди вибрались на слизький стрімкий схил і стали в стрій. Заховалися в лісі, який хоч трохи захищав їх від сильного північного вітру. Про відпочинок не можна було й думати Часу було дуже мало; їх план вступити в Трентон до ранку не вдався. Тепер ще лишалась надія на хороший сон гессенців. генералові Вашингтону було відомо про їхню гульню; адже чотири його офіцери, переодягнуті у цивільне вбрання, самі брали участь у пияцтві полковника Ралля.

У Бірмінгамі армія поділилась на дві частини, шоб взяти Трентон у кліщі. Один загін, який вів генерал Салівен, пішов униз, уздовж річки, щоб напасти на місто з заходу, інший же, під командою Джорлжа Вашінгтона, рушив прямо дорогою. Вашінгтон хотів після всіх втрат, відступів і поразок піднести дух свого народу.

Сумнів у перемозі доброї справи почав, напевне, мучити його знову, коли генерал Салівен передав через вістового, то у солдатів змокрів порох.

— Скажи своєму генералові, — відповів розлючений Вашінгтон вістовому, — щоб він використав багнети. Місцевість треба взяти і її буде взято. Ось моє рішення!

Над полями віяв холодний, як крига, вітер. По деревах, дорогах і людях періщив град. Солдати були в жалюгідному становищі. Більшість з них, зранена і зневірена, годилася скоріше для шпиталю, ніж для бою. Вістовий, який ішов з солдатами на деякій віддалі, в дев'яти милях від Трентона, міг керуватися в дорозі червоними слідами на снігу Свобода ступала у рваних чоботях з кривавими ногами.

Коли вартовий зайшов до будинку варти на Пеннінгтонській дорозі, щоб погрітися, солдати спали міцним сном на дерев’яних нарах, тісно притулившись один до одного.

Скрип дверей, важкі кроки вартового розбудили лейтенанта Відергольда, який спав недалеко від груби на єдиному в цій кімнаті ліжку; якось мляво, напіврозплющеними очима стежив він за вартовим, який, видно, жахливо змерз і, щоб погрітися, доторкнувся до залізної грубки, що вже захолола, і, нарешті, розпачливо подивившись навколо, підніс великі червоні руки до масляної лампи, мерехтливе полум’я якої майже згасало. Лейтенант подумав, чи притягти хлопця до відповідальності за порушення дисципліни, але солдат уже вийшов. Відергольдт не чекав чогось несподіваного від ворога; він почував себе цілком впевнено. Перед двома маленькими заліпленими снігом вікнами, як темний густий попіл, стояв уже світанок. Годинник зупинився. Котра це година? Лейтенант, у якого минув уже сон, позіхнув і піднявся. Потім вийшов надвір подихати свіжим повітрям.

Враз перед ним виросли американці. Він кинувся до дверей і щодуху закричав:

— Тривога! Янкі! Ворожий патруль!

Водночас з його криком перед хатиною пролунали три залпи… Тільки тепер вартовий почав стріляти. Розбуджені солдати вибігали приголомшені надвір, хапали гвинтівки, які там стояли. Їхнім переляканим очам здавалось, що маса ворогів виростає з-під землі. В метушні, з панічною квапливістю пікет, застуканий зненацька, відступив до міста.

В Трентоні негайно пролунали різкі звуки сигнальних рогів, гучний тривожний дроб барабанів; ударили на сполох дзвони. Запізнілі гуляки бігли по вулицях, кричали, шукали своїх коней. Чути було вже тупіт копит і хриплі крики команди.

Полковник Ралль лежав ще у ліжку, глухий, як камінь. Капітан фон Барделебен не наважувався його розбудити. Надзвичайно схвильований, побіг він до головної варти і наказав лейтенантові і сорока солдатам підтримати пікет. Коли він знову повернувся до головної квартири, Ралль в нічній сорочці і ковпаку, перехилившись через підвіконня, грубо кричав:

— До чорта, що там трапилось?

Його ад’ютант стояв приголомшений.

— Хіба пан полковник не чує стрілянини?

В цей час відчинилось сусіднє вікно. Відчуваючи біду, Еммеріх висунув носа.

— Що, янкі? — пробурчав він. — Прокляття! — і захлопнув вікно.

Ралль так само квапливо відійшов на середину своєї спальні.

Тим часом рота гессенців, яка була розквартирована на Пеннінгтонській дорозі, стривожена пікетом Відергольдта, марно намагалася відрізати ворогові відступ до міста. Після короткого безнадійного опору гессенці відійшли аж до центра. На центральні вулиці Кінг-стріт і Квін-стріт вступили загони Вашінгтона, а солдати генерала Салівена вступили вже на останню з великих вулиць міста Секонд-стріт.