Святомир Фостун - Нас розсудить бог

— Шкода князя, — зітхнув журливо маркіз Гізот. — Молодець був. Усе по справах своєї отчизни ганявся. Сьогодні він у Швеції, завтра у Франції, а післязавтра так і сподівайся, Войнаровський вигулькне як не в Лондоні, на дворі свого близького приятеля Юрія, то в Еспанії, або крутитиме якесь заплутане діло із грошовитими голландськими купцями. Але князь князем, а вас, ефенді, прошу до столу!

На багато заставленому столі було різне м’ясиво, смачно приготована риба, солодощі й овочі та стояли пляшки зі старим добрячим вином.

Обідали вдвох. Услужливі лакеї щохвилини приносили все нові й нові страви та печиво й подавали грітий мед і чорне пиво.

— Багато гомоніли на дворах про любку Войнаровського — графиню Аврору Кенігсмарк, — продовжував перервану розмову Аскер-паша. — Не мав нагоди її бачити. Кажуть, що була красунею і страшенно захоплювалася Войнаровським…

— Він уродливий мужчина, шляхтич, а до того ще й багатий. Не диво, ефенді, що жінки ним так захоплювалися. — Маркіз наповнив чарку гостя, а тоді продовжував: — Кілька років тому в Парижі дві наші графині мало очей собі не видерли за нього. Що й говорити, князеві Войнаровському везло. Він утішався ласкою й увагою нашого монарха, а теперішній шведський король так само нишечком позичав гроші у Войнаровського, як це робив і Карло XII…

— В Ясах я зустрівся припадково з молодим Григорієм Орликом, — заговорив Аскер-паша, смакуючи пахуче вино. — Він приїжджав інкогніто до гетьмана. З розмови виявилося, що молодий Орлик має успіх у військовій і політичній службі французького двору.

— Наш покійний монарх не любив Росії, а тим паче царя Петра. В його очах цар Петро — варвар, який силою й жорстокістю намагається зцивілізувати Московщину і зробити її імперією на європейський лад. Подібно, не любить Петра й наш теперішній регент, князь Орлеану. Тому наш двір підтримує козацьку еміграцію. Вам же відомо, що багато козаків є на французькій військовій службі, а деякі з них навіть перебувають на секретній розвідувальній службі нашого двору. Молодий Орлик уже здобув собі пошану на нашому дворі, й думаю, що йому стелиться блискуча кар’єра. Тим більше, що життя ще перед ним, він іще молодий…

— Проте обережний. Значно обережніший від князя Андрія Войнаровського, — перервав маркізові мову Аскер-паша.

— Ваша правда, ефенді. Князь Войнаровський одчайдух і у своїй дипломатичній грі часто відважувався на великий риск. Не було таємницею, що москалі ввесь час намагалися його схопити. Наші розвідники вже давно рапортували, що барон Петро Павлович Шафіров, підканцлер і секретний російський радник, наказав московським шпигунам пильно слідкувати за Войнаровським. Про це ми повідомили князя й остерігали його, щоб він берігся.

Пообідавши, маркіз й Аскер-паша закурили люльку й перейшли до вітальні. Маркіз, перепросивши гостя, що на хвилину мусить залишити його самого, бо треба розпорядитися щодо їхнього виїзду, вийшов, а Аскер-паша, пройшовшися по вітальні, став біля вікна.

Надворі було сіро, непривітно й наче віяло великим смутком.

Стояла вже пізня осінь.

Довкола замку великі старезні дерева тужили своїм могутнім безлистим верхів’ям, а з-за далеких лісів на небо виходили важкі чорні хмари й насувалися щораз ближче до замку.

Вони повисли над невеликим селом, що розкинулося внизу, серед обвітрених садів, і з них задощіло.

Із замкових закутин уже виповзали вечірні сутінки, й Аскер-паша запримітив, що в нижніх приміщеннях тут і там заблищали світла.

На подвір’ї стало рухливо.

Проїхала крита карета, а за нею декілька озброєних вершників, заметушилася служба й галасливо загавкали собаки.

— Можемо їхати, ефенді! — почувся за дверима дзвінкий голос маркіза, а по хвилині він увійшов до вітальні, одягнений у подорожній теплий і захисний зеленкуватий плащ.

— Андре, — звернувся він до лакея, — подай ефенді плащ і капелюх!

— Слухаю, ваша милосте! — зігнувся той у поклоні.

— Сподіюся, що паша з одним хвостом не подорожує без зброї, — підморгнув гостеві маркіз, ховаючи маленький пістоль у кишеню своїх штанів, а другий, більший — у плащ.

— Звичайно, що ні! — засміявся Аскер-паша, підкидаючи в руках блискучий пістоль.

— З нами їде комендант моєї замкової охорони, який добре знає околиці. Крім того, він завзятий рубака і знаменитий стрілець. Поїдуть також декілька вояків.

Дощіло, як виїжджали із замку. Великі холодні краплини били по шибках каретки, спливаючи вниз дрібнесенькими струмочками.