Рафаель Сабатіні - Одіссея капітана Блада

— Ви розмовляєте, наче якийсь іспанець, полковнику, — не стримався губернатор і цим завдав самолюбству полковника болючої рани, яку не скоро загоїш. Бішоп занімів від образи і кулею вилетів з барака, охоплений люттю і не знаходячи слів висловити її.

Через два дні після того знатні дами Бріджтауна — жінки та доньки плантаторів і купців — зробили свій перший благодійний візит на пристань, принісши подарунки пораненим морякам.

Пітер Блад і цього разу був на своєму місці, подаючи допомогу своїм пацієнтам, тим нещасним іспанцям, на яких ніхто не звертав уваги. Все милосердя, всі подарунки призначалися членам команди «Прайд оф Девон», і Пітер Блад вважав, що це цілком природно. Але зненацька, підвівшись після перев'язки одного з поранених, він, на превеликий подив, побачив, що якась дама, відійшовши від гурту, поклала банани і жменю цукрових тростин на плащ, який служив ковдрою одному з його пацієнтів. На ній було красиве вбрання з блідо-лілового шовку. Слідом за нею ніс кошик напівголий негр.

Пітер Блад, без камзола, з засуканими до ліктів рукавами грубої сорочки і з закривавленою ганчіркою в руці, якусь мить пильно розглядав даму. А вона, повернувшись до Блада, враз упізнала його і привітно посміхнулася. Це була Араббела Бішоп.

— Цей чоловік іспанець, — сказав Блад тоном людини, яка виправляє непорозуміння, і в голосі його прозвучала ледве вловима нотка злої іронії. Посмішка, якою Арабелла привіталась з лікарем, враз зів'яла на її устах. Вона нахмурилась, згорда глянула на Блада і з неприхованим докором відповіла:

— Я це знаю, але він теж людина. Така відповідь вразила лікаря.

— Ваш дядько, полковник, іншої думки, — сказав він, опам'ятавшись. — Він вважає, що це черва, яку слід залишити на муки й смерть від ран.

Тепер їй стала зрозумілою іронія, що звучала в його голосі. Не зводячи з лікаря здивованих очей, вона спитала:

— Навіщо ви говорите це мені?

— Хочу попередити вас, що ви можете накликати на себе гнів свого дядечка. Якби його воля, то мені б ніколи не дозволили перев'язувати цих поранених.

— А ви, напевне, вважаєте, що думка мого дядька має бути й моєю думкою? — Голос дівчини пролунав владно, а в карих очах спалахнув лиховісний вогник.

— Навіть у думці я не буваю брутальним із жінкою, — сказав Блад. — Але якщо ваш дядько дізнається, що ви роздаєте подарунки іспанцям… — Він зупинився, не знаючи, як закінчити речення. — Ото буде!

Проте це_ пояснення аж ніяк не задовольнило дівчину.

— Спочатку ви приписуєте мені нелюдяність, потім боягузтво. Клянусь честю, зовсім непогано для чоловіка, який навіть у думці не буває брутальним з жінками. — Вона розкотисто, по-хлопчачому засміялася, але тон цього сміху змусив Блада знітитися.

Йому здалося, що зараз він бачить дівчину вперше, і Пітер зрозумів, які помилкові були його попередні судження про неї.

— Пробачте мені, але як я міг догадатись, що… що племінниця полковника Бішопа — ангел? — вирвалось у Блада.

— Звичайно, ви не могли догадитися — для цього треба бути кмітливішим.

З цими вбивчими словами вона зміряла його насмішкуватим поглядом, повернулася до негра і, схилившись над кошиком, якого той ніс, почала щедро обдаровувати фруктами та делікатесами поранених іспанців. На той час, коли вона наділила останнього з них, кошик спорожнів, її землякам нічого не залишилось. Та вони й не потребували її уваги. Арабелла це сама помітила — їх щедро засипали подарунками інші дами.

Випорожнивши кошик, вона гукнула на свого негра і, не сказавши ні слова і навіть не глянувши на Пітера Блада, з високо піднятою головою вийшла з барака.

Пітер подивився їй услід і зітхнув.

Його вразило відкриття, що навіть сама думка про гнів Арабелли непокоїть його. Ще вчора такого б не було. Це сталося зараз, після того, як він зрозумів її справжню вдачу. «Хай йому всячина, так мені й треба. Здається, я зовсім не розуміюся на людях, — думав він. — Але звідки було мені знати, що родина, яка зростила цього сатану полковника Бішопа, могла викохати й такого ангела, як Арабелла?»

Відтоді Арабелла Бішоп щоденно відвідувала барак на пристані, принос ячи полоненим іспанцям фрукти, а потім гроші й одяг. Але вона навмисне вибирала для своїх відвідин такий час, коли не боялася зустріти там Пітера. Блад ніколи більше не бачив її в бараку, бо й він сам, у міру того, як видужували його пацієнти, бував там дедалі рідше й рідше. Та обставина, що всі поранені, які перебували під його доглядом, почували себе чудово і видужували, в той час як третина всіх тих, що їх доглядали Вакер і Бронсон — два інші хірурги міста, — померли від ран, сприяла зростанню авторитету засудженого бунтівника серед жителів Бріджтауна. Можливо, успіх його був випадковий, але населення острова дивилося на такий факт інакше. Все це призвело до звуження практики його колег, до збільшення роботи у Блада, а звідси і до зростання прибутків його хазяїна. І от Вакер та Бронсон виробили план, як покінчити з таким несприятливим для них станом речей. Але не будемо забігати наперед.