Рафаель Сабатіні - Одіссея капітана Блада

Де-Рівароль не відповів: він тільки зараз над цим замислився.

— Іспанці, — вів далі Блад — не такі вже дурні, як ви їх собі уявляєте. Дозвольте мені, панове, сказати вам, що два роки тому, готуючись до нападу на Картахену, я провів ретельну розвідку міста. Переодягнувшись індійцем, я прибув туди з кількома дружніми до мене індійцями-торговцями і залишався у місті цілий тиждень, старанно вивчаючи всі підходи до нього. З боку моря це місто здається таким принадно доступним для нападу, більш ніж на півмилі від берега тягнеться мілина, а цього цілком досить, запевняю вас, щоб не дати можливості жодному кораблю наблизитися до міста на відстань гарматного пострілу. А підійти до берега на відстань, більшу ніж три чверті милі, вже небезпечно.

— Але ж ми висадимо десант на каное, пірогах і плоскодонках! — вигукнув з нетерпінням один з офіцерів.

— Навіть у найспокійнішу погоду прибій не дасть вам змоги провести таку операцію. Слід також мати на увазі, що коли б висадка десанту була й можлива, то ми не змогли б прикрити його вогнем корабельних гармат. Людям загрожуватиме небезпека від своєї ж артилерії.

— Якщо ми проведемо атаку, як я пропоную, вночі, то її не доведеться прикривати вогнем гармат, — сказав де-Рівароль. — Ви з вашим загоном будете на березі раніше, ніж іспанці догадаються про наші наміри.

— Ви виходите з того, що в Картахені живуть тільки дурні і сліпі і що вони ще не полічили наші вітрила і не задумались над питанням, хто ми такі і з якою метою прибули сюди.

— Але коли вони вважають себе надійно захищеними з півночі, як ви запевняєте, — нетерпляче вигукнув барон, — то ця безпечність і присипляє їхню пильність!

— Можливо. Місто справді має добрий захист. Будь-яка спроба висадити десант з цього боку приречена на невдачу самою природою.

— І все ж ми зробимо таку спробу! — вперто наполягав барон, який не звик ні в чому поступатися, та ще й в присутності своїх підлеглих.

— Ну, якщо вас не переконали мої слова, то дійте, звичайно, — сказав Блад, — це ваше право. Але я не поведу своїх людей на неминучу смерть.

— А коли я накажу вам… — почав був де-Рівароль. Блад безцеремонно перебив його:

— Пане бароне, коли пан де-Кюссі брав нас на службу, то враховувались не тільки наші сили, а й наші знання та досвід у воєнних діях такого роду. Я зараз виклав перед вами свої власні знання й досвід у цьому питанні. Додам, що в свій час я відмовився від наміру напасти на Картахену, бо не мав у своєму розпорядженні достатніх сил, щоб захопити вхід до гавані — ці єдині ворота у місто. Тепер же наших спільних сил вистачить для виконання такого завдання.

— Але поки ми займатимемось цією операцією, іспанці встигнуть вивезти більшу частину багатств. Нам треба напасти на них несподівано.

Капітан Блад знизав плечима.

— Коли це тільки піратський наскок, то, звичайно, ваші міркування цілком переконливі. Так у свій час думав і я. Але якщо ви зацікавлені в тому, щоб збити пиху з іспанців і підняти прапор Франції на фортах цього міста, то втрата якоїсь частини багатств не повинна мати для вас серйозного значення.

Де-Рівароль з досади закусив губу і з похмурою ненавистю втупився в пірата, який тримався так незалежно.

— А якщо я накажу вам висадитись десантом… тобто зробити спробу? — спитав він. — Відповідайте мені, пане. Давайте раз і назавжди уточнимо наші функції. Хто командує експедицією — ви чи я?

— Ви мені просто набридли, — сказав Блад у відповідь і рвучко обернувся до де-Кюссі, який почував себе надзвичайно незручно і сидів, кусаючи губи. — Я звертаюсь до вас, пане. Доведіть генералу, що я маю рацію.

Де-Кюссі відірвався від своїх похмурих думок і відкашлявся. Він був надзвичайно знервований.

— У зв'язку з тим, що капітан Блад подавав на розгляд…

— На якого дідька все це мені! — різко обірвав його де-Рівароль. — Здається, мене оточують самі боягузи! Послухайте, пане пірате, коли ви боїтеся взятися за цю операцію, то я сам візьмуся за неї. Погода стоїть сприятлива, і ми успішно висадимось на берег. І якщо мені пощастить, а я певен цього, то завтра вам доведеться вислухати дещо не зовсім приємне для вас. Я надто великодушний з вами, сер! — Він зробив широкий жест рукою. — Дозволяю вам іти.

Де-Ріваролем керувала безглузда впертість та пустопорожній гонор, і він, звичайно, дістав по заслузі. В другій половині дня ескадра стала за милю від берега. Під прикриттям темряви триста чоловік, двісті з яких були негри (тобто всі негри, що брали участь в експедиції), в каное, пірогах і шлюпках вирушили на берег. Самовпевненість де-Рівароля примусила його взяти особисто на себе командування десантним загоном, хоч ця рискована операція зовсім не приваблювала його.