Джеймс Купер - Прерія

— Хутро? Та я на своєму віку ще ні разу не вбив оленя заради шкури чи гуску заради пера! Час від часу я підстрелюю їх на харч або щоб не втратити вправності; та коли я наївся, решта залишається вовкам прерії. Ні, ні, я тримаюся свого промислу; він дає мені більше, ніж усе хутро, хоч би скільки я його продав потойбіч Великої ріки.

Старий трохи подумав, а тоді, похитавши головою, продовжив:

— Тут я знаю лише одне прибуткове діло…

Юнак, не давши йому договорити, показав баклагу, що висіла в нього на шиї. Потім зняв кришку, і ніжний аромат чудового меду залоскотав ніздрі трапера.

— Отже, ти бортникуєш? — проказав старий із жвавістю, яжа свідчила, що це заняття йому знайоме, але в голосі його звучав і подив: такий гарячий молодик обрав собі такий мирний промисел… — Авжеж, за мед у пограничних селищах дають добру ціну, але тут, у прерії, це, либонь, діло непевне.

— Скажеш, нема дерев, ніде бджолам роїтись? Помиляєшся — я подався на кількасот миль західніше, ніж усі, щоб покуштувати цього меду. А тепер, старий, коли ти погамував свою цікавість, відійди трохи, а я побалакаю з цією дівчиною.

— Навіщо, навіщо, хай залишається, — квапливо мовила Еллен, ніби юнакова вимога здалася їй дивною, а може, й непристойною. — Що ти мені можеш сказати такого, чого б не можна було почути всьому світові?

— Ні, хай мене на смерть пожалять трутні, якщо я коли-небудь збагну жіночий розум! Щодо мене, Еллен, то я нічого й нікого не боюсь і хоч зараз спустився б в улоговину, де твій дядько стриножив коней, — коли ти вже називаєш дядьком чоловіка, що, присягаюсь, ніякий тобі не родич! Так, я пішов би й сказав старому руба все, як є, не відкладаючи ще на рік! Одне тільки твоє слово, і я так зроблю, — байдуже, сподобається йому це чи ні!

— Ти такий нетерплячий і нерозважний, Поле Говер! Нелегко мені з тобою. Ти ж знаєш, нас не повинні бачити разом — це небезпечно, — а хочеш з'явитися на очі дядькові та його синам!

— Він зробив щось таке, чого слід стидатися? — спитав трапер, так і не зрушивши з місця.

— Боронь боже! Але є причини, через які його не повинні тут бачити. Коли б усе стало відомо, його ніхто б і пальцем не торкнув, але зараз іще рано відкриватися… Якщо ви, батечку, почекаєте мене он там, біля верболозу, поки я вислухаю Пола, то я, перш ніж повернутися до табору, неодмінно підійду до вас і побажаю вам доброї ночі.

Трапер повільно відійшов, ніби задовольнившись не зовсім доладними поясненнями Еллен. Зупинившись там, звідки не можна було почути жвавої і схвильованої розмови, що її тут-таки розпочали молоді люди, він терпляче ждав хвилини, коли йому дозволено буде побалакати з тими, хто його так зацікавив, і то не стільки через таємничість, з якою вони розмовляли між собою, скільки через природне співчуття до юної пари. У своїй сердечній простоті старий вірив, що вони цілком заслуговували на це співчуття. Його лінивий, але вірний собака, пішовши за ним слідом, знову влаштувався біля його ніг і незабаром своїм звичаєм задрімав, мало не зовсім сховавши голову в густій, ніким не кошеній траві прерії.

Бачити людей в пустці, де він жив, було так незвично, що трапер довго не міг відвести очей від невиразних постатей своїх нових знайомців. Його охопили почуття, яких він давно не знав. Їхня присутність пробудила в ньому спогади й думки, що протягом останніх років рідко хвилювали його душу, сувору й просту, і в його уяві виникали різноманітні картини його великотрудного життя, дивно переплітаючись з іншими, бурхливими, але по-своєму втішними. Думками він поринув у якийсь далекий, нереальний світ, коли це вірний пес, раптом стрепенувшись, змусив його повернутися на землю.

Гектор, який досі, обтяжений своїми літами й неміччю, виказував явне бажання поспати, тепер скочив і, виступивши з тіні, що падала від постаті його господаря, пильно вдивлявся вдалину, інстинктивно відчуваючи появу нового гостя. Потім, певне, заспокоївшись, повернувся на своє нагріте місце й неквапливо ліг, обережно вмощуючись якнайзручніше.

— Що там знов, Гекторе? — лагідно спитав трапер, обачно притишивши голос. — У чому річ, собако? Розкажи своєму господареві, що сталося?

Гектор ще раз прогарчав, але не зрушив з місця. Це означало, що він попереджає господаря, щоб той був насторожі, а бувалий трапер знав — такою пересторогою нехтувати не годиться. Він знов заговорив до собаки, а тоді тихенько свиснув, наказуючи йому пильнувати. Але собака, немовби усвідомлюючи, що вже виконав свій обов'язок, уперто не хотів підводити голову.