Віллі Мейнк - Незвичайні пригоди Марко Поло

Без будь-яких пригод вони прибули в Тавріз. Кайкату зустрів їх з великою пошаною. Дізнавшись, що вони хочуть найкоротшим шляхом дістатися до Венеції, намісник дав їм три золотих дощечки, які зобов'язували всіх у країні зустрічати трьох посланців з належною повагою, як особистих його заступників, і всюди забезпечувати їх надійною охороною.

А красуню Бурте з її почтом було послано до сина короля Аргона, який з шістдесятитисячним військом охороняв од ворожих нападів північні кордони Персії.

Після короткого відпочинку венеціанці й Ашіма вирушили далі. Чотири тижні забрала дорога до Трапезунта, міста на узбережжі Чорного моря. Тут, у гавані, венеціанці побачили корабель сміливої конструкції, схожий на величезну акулу. Таких суден вони ще не бачили ніколи. В порівнянні з ним інші купецькі кораблі й галери здавались незграбними. На щоглі в нього гордо розвівався білий прапор з левом — гербом республіки Сан-Марко.

На одній з портових вулиць венеціанці зустріли двох матросів, що голосно розмовляли, жваво жестикулюючи. Мафіо Поло раптом спинився.

— Послухайте! — сказав він.

Матроси говорили по-італійськи — мелодійною венеціанською говіркою. Затамувавши подих, купці наслухалися до кожного їхнього слова. В гавані стояв корабель республіки Сан-Марко, а по вулиці гуляли венеціанські матроси.

— Ходіть-но сюди, панове матроси! — гукнув Мафіо Поло. — Ми чуємо, що ви з Венеції.

Матроси зміряли поганенько зодягнених незнайомців оцінюючими поглядами і неквапом підійшли ближче.

— Чого вам треба? — спитав один з них.

— Ми бачили в гавані венеціанський корабель, — відповів Марко Поло. — І просто в захваті від нього.

— Ви говорите, як венеціанець, — задумливо сказав матрос. — Але ваша вимова якась дуже дивна… Цей корабель побудував Джованні з Мурано.

Ви не чули про нього? його верф славиться на весь світ.

— Джованні з Мурано, — пробурмотів Марко Поло.

Матроси, похитуючи головами, пішли собі далі.

— Я дивився на них, як на якісь чудовиська, — посміхнувся Мафіо Поло. — Я б їх слухав без кінця.

Був похмурий, дощовий день. Море втратило весь свій блиск. Купці з усіх країн світу сходились у гавань з своїми писарями. Носильники вантажили кораблі. Сіра мжичка оповила все до обрію.

Марко Поло мовчки йшов поруч з батьком і Мафіо. Він відчував таку саму радість і таке саме нетерпіння, як і вони. Ім'я друга викликало спогади про дитинство. Джованні з Мурано… Китай відходив у далеке море спогадів.

Батьківщина була зовсім близько.

Одного ясного дня в кінці літа 1295 року в гавань Сан-Ніколо входив корабель. На палубі його стояли три чоловіки в поношеному дорожньому вбранні і жінка в дивовижному шовковому халаті, гаптованому жовтими й червоними квітами. Вони дивилися на берег острова Лідо, який виростав у них перед очима. Сонце палало на безхмарному небі. Море ліниво котилося на піщаний берег. Якийсь чернець зійшов кам'яними сходами до води і спинився, чекаючи, доки корабель причалить до берега.

На воді погойдувався десяток рибацьких човнів. Рибалки витягали сіть, у якій тріпалася срібляста здобич. На березі палахкотіло багаття. Полум'я лизало закіптявілий мідяний казан. Дві жінки готували їжу. Над водою стелився дим.

Корабель по фарватеру Сан-Ніколо входив у лагуну. Мандрівники все ще мовчки стояли на палубі. По каналу Сан-Марко сновигали гондоли. Невтомні веслярі, перекидаючись жартами, вправно орудували веслами. По-осінньому барвисті сади Сан-Джорджіо ніби слали мандрівникам свій привіт.

І ось перед ними виріс острів Ріальто з палацами, будинками й хижками. Білі чайки сиділи на дубових палях, що позначали фарватер. Небо щедро заливало світлом мерехтливу лагуну, усіяну гондолами, рибацькими барками, човнами-хижками і галерами. Коричневі, жовті, білі вітрила майоріли навколо. Вдалині з'явилася П'яцета. Сяючи білими стінами, здіймався над водою» в усій своїй красі палац дожів. На банях собору святого Марка блищали золоті хрести. Двоє сенаторів у червоних плащах прямували з своїми слугами до П'яцети. З дзвіниці линули урочисті звуки.

— Оце і є Венеція, Ашіма, — сказав Марко Поло.

Кам'яний лев дивився на лагуну. Святий Теодор посміхався з високої колони.

Вони повернулися на батьківщину.