Віллі Мейнк - Незвичайні пригоди Марко Поло

Вони довго стояли мовчки і дивилися на захід. За спиною в них сходило сонце, велике, вогнисточервоне.

Нарешті Марко Поло сказав:

— При доброму вітрі ми за чотири місяці були б в Ормусі.

— Дві тисячі п'ятсот миль, — мовив Мафіо, — можна плисти вздовж індійського узбережжя.

В затоці вантажники й моряки переносили на кораблі подарунки для великого хана та товари купців. Солдати знімали намети. Наступного дня, до схід сонця, судна мали знятися з якоря. У всіх було радісно на серці.

— Але вітер дме з заходу, — сказав Ніколо Поло.

— Можна подумати, що ми стоїмо на березі острова Лідо, — озвався Мафіо.

Вони знову замовкли.

Їхніми серцями заволоділа смілива думка: а що, коли вони не повернуться в Китай? Адже Венеція ближче, ніж Китай. Але вітер дув з заходу, і в Камбалі їх чекав імператор.

Наступного ранку, як тільки на сході зарожевіли небо, вітер надув вітрила, і матроси заспівали пісню. Вогниста куля піднімалася з моря, і туземцям, що стояли на березі, здавалося, немов кораблі вирушали прямо до сонця.

Бурте, дочці татарського хана з племені кунгуратів, було сімнадцять років. Два роки тому дівчині випала честь: імператорські чиновники вибрали її для особистих послуг його величності.

Бурте була гарна і користувалася прихильністю імператора. Коли вона починала співати пісні своєї батьківщини, в очах володаря спалахували вогники. Щоразу він обдаровував її багатими подарунками.

Дівчина жила під надійною охороною в розкішних покоях і мріяла про те, що одного дня з'явиться якийсь заморський принц і одружиться з нею. Астрологи сказали Бурте, що вона народилась під щасливою зіркою, їй, звичайно, не випадало жалітись на життя в садах і парках імператорського палацу. От тільки нудно було трохи.

Саме в цей час тяжко захворіла Болгара, дружина персидського й хорасанського короля. Вмираючи, вона закликала свого чоловіка після її смерті одружуватись вдруге тільки на достойній жінці з її племені. Король Аргон пообіцяв, що виконає це прохання, і одразу ж після смерті Болгари відправив трьох надійних придворних — Улатая, Апуску і Гозу — до двору великого хана, бо небіжчиця була родом з племені кунгуратів, що жило на північ від Камбалі.

Імператор прийняв посланців привітно. Він тільки-но повернувся після переможного походу на Кайду і був у доброму настрої. Кублай наказав служниці покликати Бурте. Дівчина з'явилась у своєму найкращому вбранні, вся в діамантах, браслетах та застібках із слонової кістки, і впала перед володарем навколішки.

— Встаньте, Бурте, — наказав їй імператор. — Прибули три посланці від короля Аргона. Вони шукають дівчину з племені кунгуратів, яка б могла стати дружиною їхнього короля.

Улатай, Апуска і Гоза уважно оглянули Бурте. Вона сподобалась їм і вродою і поставою. Посли подякували імператорові і сказали, що візьмуть її з собою. Дівчина страшенно зраділа — тепер мали здійснитись її потаємні мрії.

Посланці разом з Бурте і пишним почтом із вершників, слуг, та придворних — чоловіків і жінок — залишили місто і вирушили тим самим шляхом, яким прибули з Персії. Але через кілька місяців вони досягли земель, де точилася жорстока боротьба між татарськими князями. Далі посуватися було неможливо. Бурте гірко нарікала на свою долю і не могла нічого вдіяти. Вельможні Улатай, Апуска і Гоза сказали їй, що треба повертатися назад. Через вісім місяців вони знову прибули в резиденцію великого хана Кублая.

Імператор похмуро вислухав їх і наказав чекати, поки він щось вирішить. Однак він не поспішав. Дівчина впадала у відчай, посланці тільки й думали, що про повернення до двору свого короля. Але його величність не бажав втручатися в чвари західних татарських князів, і тому нещасливій нареченій доводилося терпіти. Так минуло три роки.

Саме в цей час у столицю повернулися венеціанці. Звістка про те, як успішно скінчилась їхня морська подорож в Індію, швидко поширилась серед придворних. Подарунки іноземних володарів і прибутки від торгівлі були такі неймовірно багаті, що великий хан у присутності всього двору відзначив венеціанців, збільшивши їхню охорону і віддавши їм десяту частину привезених ними коштовних каменів і перлин. Він прийняв венеціанців у своїх покоях, оточений татарськими князями, і уважно вислухав їхню розповідь про все, що довелося їм пережити в далеких мандрах.

Марко вжахнувся, побачивши, як постарів великий хан за час їхньої трирічної відсутності. Цілющі напої, й еліксири не могли повернути йому здоров'я й молодість. Його повне колись обличчя схудло й покарбувалося глибокими зморшками, плечі опустилися, спина згорбилась. І тільки очі, під важкими повіками, як і раніш, горіли хитрими вогниками.