Віллі Мейнк - Незвичайні пригоди Марко Поло

Наступного ранку Ніколо, Мафіо й Марко Поло пішли в палац і передали імператорові прохання прийняти їх для розмови.

Володар примусив їх чекати дуже довго. Прийняв він їх аж після обіду у своїх покоях, розташованих у парку, за палацом. З ним був Юсю Темюр, який після смерті Хіу Хенга став першим радником імператора.

Хан Кублай поговорив з венеціанцями про їхню подорож в Індію, поцікавився окремими подробицями. Час від часу він кидав на венеціанців швидкий погляд, але одразу ж знову сонно опускав важкі повіки. Він сидів перед ними маленький і древній — хитрий дідуган з практичним розумом, якому влада не затуманила голови. Юсю Темюр не брав участі в розмові.

Ледве стримуючи нетерпіння, венеціанці докладно відповідали імператорові на всі його запитання. Вони знали, що наближається вирішальна хвилина.

Нарешті його величність сказав:

— До мене приходили Улатай, Апуска і Гоза з Бурте… Значить, ви хочете супроводжувати їх до країни Аргона… Маленька Бурте аж заслабла від туги… Я не хотів би відпускати вас, але Юсю Темюр сказав: «Нащо ти їх тримаєш? Хіба ти не бачиш, що вони прагнуть додому. Відішли їх». Ви добре послужили мені. І тому я вирішив задовольнити ваше прохання. Одвезіть Бурте до двору короля Аргона і їдьте на батьківщину. Кораблі я вам дам.

Імператор говорив привітно, поблажливо. Венеціанці впали перед ним на підлогу і подякували йому за велику милість.

Перлинка і Фан Кунг-до одразу ж помітили, що трапилась якась радісна подія. Їхніх господарів немов хто підмінив. Вони безперестанку сміялися і сипали жартами. Весь дім виповнився їхнім радісним гамором. Перлинка дізналася від Ашіми, в чому річ, і одразу ж розповіла про все Фану. Хазяї виїжджають до себе на батьківщину. Але що ж буде з ними?

— Ох, Перлинко, — важко зітхнув він. — Не хочеться мені їхати в гарячі краї… Краще б купити будиночок і клаптик землі. На свиню і на буйвола теж вистачило б… Якщо хочеш, Перлинко, я поговорю з хазяями… Але ти, мабуть, краще хотіла б, щоб я помер.

Служниця сердито глянула на нього.

— Ось якої ти думки про мене, — сказала вона. — То будь щасливий з своїм буйволом. А я тобі не потрібна.

Вона хотіла вибігти з кімнати, але Фан затримав її.

— Та це я тільки так сказав, Перлинко, — мовив він. — А ти залишишся зі мною, якщо хазяї дозволять?

Служниця з сльозами на очах кивнула головою. Вона сумувала, бо наближався день розлуки з Ашімою, і водночас раділа, що цей дурний Фан нарешті сказав те, чого вона давно вже чекала.

Венеціанці одержали від хана Кублая золоту дощечку, на якій було висічено наказ надавати їм і їхнім супутникам вільний проїзд і всіляку допомогу в підвладних ханові країнах. Імператор уповноважив їх також від свого імені вести переговори з папою та французьким і іспанським королями.

За його велінням в порту Цайтум було підготовлено для далекої мандрівки чотирнадцять кораблів. Це були однощоглові дев'ятивітрильні судна, п'ятеро з яких мали по двісті п'ятдесят чоловік екіпажу. Кораблі брали з собою запас харчів на два роки.

На честь венеціанців, персидських посланців і прекрасної Бурте було дано розкішний бенкет. Обдарувавши Марко, Ніколо й Мафіо Поло рубінами та іншими коштовними каменями незвичайної краси, імператор милостиво попрощався з ними. Від'їжджаючи, вони пообіцяли йому, поживши трохи в Європі, знову повернутись до його двору.

Сім днів вони їхали до моря в супроводі почесної варти, яка складалася з тисячі воїнів. Дорога вела на південь, через велику Жовту ріку. Поки варта переправлялася на джонках на протилежний берег, венеціанці, Ашіма і Фан піднялись на скелю, де було поховано Матео, і попрощалися з своїм другом. Вони мовчки стали навколішки перед кам'яним горбиком. Внизу серед скелястих берегів вирувала річка, десь високо в небі кружляли орли і вітер ніс над землею жовту куряву. Між камінням пробивались крихітні жовті квітки.

Матео спав тут вічним сном. Але в їхніх серцях він лишився живим — із гучним, розкотистим сміхом, із запалими, розумними очима і велетенською, могутньою постаттю. Їм пригадувались радощі й жалі, які вони ділили з Матео. Друзі ніби вели з мертвим другом мовчазну розмову. Але ось Марко підвівся з землі і сказав:

— Він був великою людиною, хорошою людиною… Ми передамо від тебе, Матео, привіт Венеції.

Ашіма закрила руками лице. Вона плакала.