Віллі Мейнк - Незвичайні пригоди Марко Поло

Він негайно відправив до імператора посланця з проханням надіслати йому підкріплення, особливо піхоти. Тимчасом вісімдесятирічний король Ціамби, Акамбаль, сховався з своїми військами за мурами укріплених міст і фортець. Його серце краяла туга, коли він думав про страхітливі спустошення, які чинили його землям татари. Хоч він і розбив загарбників, однак розумів, що довго втриматись йому не вдасться, і тому повідомив великого хана про своє підкорення. Наляканий великими втратами, хан милостиво прийняв посланців і наказав генералові Сагату негайно одвести війська і готуватись до підкорення інших земель.

Відтоді король Акамбаль щорічно посилав ханові велику кількість дерева алое та двадцять п'ять найбільших і найкращих слонів.

Кораблі стали на якір у спокійній затоці, і Марко Поло дозволив своїм супутникам восьмиденний відпочинок. Вельможі й купці обрали дврх представників, котрі щовечора доповідали Марко про події за день.

На побережжі Ціамби Марко вперше ступив на індійську землю. Майже від самого берега, за рядком легких бамбукових хижок, починалась зелена стіна непрохідних джунглів.

Стояла нестерпна спека; вже кілька місяців не випадало дощів. Марко хотів було вирушити на кілька днів у джунглі, але Ніколо й Мафіо відрадили його від цього наміру.

— Адже ми тільки починаємо мандрівку, і ще не раз трапиться нагода побувати в тропічному лісі, — говорили вони.

Мандрівники познайомились з мешканцями селища. Це були засмаглі красиві люди з по-дитячому щирими обличчями. Носили вони тільки пов'язки на стегнах. Купці вимінювали в них за дешеві прикраси й інструменти коштовні камені й золотий пісок, маючи від цього неабиякий зиск. Марко наказав закупити харчі й поповнити запаси води.

Нарешті невеличка флотилія покинула гавань.

Стояв штиль. Вітрила на щоглах звисали і випливати з затоки довелось на веслах. У відкритому морі дув легкий бриз, і ескадра взяла курс на південь.

Маркс Поло не було часу нудьгувати. Цілий день до пізнього вечора до нього в каюту заходили вельможі, то скаржачись на когось, то питаючи в нього поради. Він влаштовував справи спокійно, з витримкою і завоював собі великий авторитет. Ніхто не зважувався порушувати його наказів. Адже крім усього, за його спиною стояло п'ятсот імператорських солдатів, і Марко, коли цього вимагали обставини, не тільки погрожував, а й удавався до рішучих дій. Так одного разу він заборонив поєдинок між двома вельможами, а коли ті все ж таки кинулись один на одного з мечами, наказав обеззброїти їх і заперти в каютах.

— Він править нами, як мудрий володар, — казав Мафіо братові. Ніколо тільки вдоволено буркотів собі щось під ніс. Видно було, що він пишається сином. Брати й тепер мріяли про повернення на батьківщину, однак загалом були задоволені. Адже вони знали, що мандрівка дасть їм великий зиск. В Цайтумі вони закупили багато товарів і тепер мали чим торгувати.

Якщо Марко вдавалось підтримувати під час подорожі суворий порядок на кораблях, то він був безсилий запобігти хворобі. Як не дивно, але хворіли тільки чоловіки. Кілька з них уже померли. Хворі ніби горіли, вони ставали жовті, як віск, і такі безсилі, що не могли й пальцями поворухнути. Лікарі не могли нічим зарадити, їхні ліки не допомагали. Щоранку, заходячи до каюти Мафіо й Ніколо, Марко стурбовано приглядався, чи не хворі вони. Однак старі Поло мали залізне здоров'я. Та й Марко з Ашімою добре переносили спеку.

Епідемія непокоїла Марко. Він покликав до себе лікарів і спитав їх, чи не можна як-небудь боротись з таємничою хворобою.

Один китайський лікар, який уже не раз плавав до Індії, сказав:

— Нам нічим допомогти, милостивий пане. Люди одужають лише тоді, коли ми висадимось на сушу і дамо хворим свіжих фруктів.

Почувши це, Марко повеселішав: адже коли буде попутний вітер, вони найближчими днями дістануться до Яви.

Минуло вже три місяці, відколи вони залишили Ціамбу. За цей час кораблі пройшли півтори тисячі миль. Зрідка їм траплялися маленькі і великі острови, але здебільшого мандрівники нічого не бачили, крім неба і моря, нічого не відчували, крім гнітючої спеки і дивного неспокою, який ганяв їх з одного кінця судна на другий, нічого не чули, крім могутнього дихання моря і хлюпотіння хвиль.

Нарешті вони причалили до великого і багатого острова Яви. Марко наказав знести хворих на берег і дати їм свіжих фруктів, яких безліч росло на побережжі.

На Яві володарював король, який нікому не сплачував данини. Жителі острова вели жваву торгівлю з купцями, що приїздили сюди з Маньї і Цайтума. Той, хто зважувався на далеку й небезпечну мандрівку, мав добрі прибутки.