Віллі Мейнк - Незвичайні пригоди Марко Поло

Марко Поло квапив вельможних панів з почту, не дозволяючи їм робити довгі привали.

Незабаром вони досягли передмістя Цайтума. Марко й Ашіма виїхали на пагорб і злізли з коней. На обрії громадились білі хмари. Ніжний вітерець обвівав обличчя Марко й Ашіми. Перед ними розкинулось місто: білі будиночки виглядали з густих садів у долині, ліпились на гірських схилах, тулились біля гирла ріки й оточували тиху голубу затоку. На скелястій горі бовванів похмурий монастир. В бухті стояло на якорі багато кораблів і джонок.

Красиве місто Цайтум мало одну з найбільших і найзручніших гаваней у світі.

Марко й Ашіма з таємною тривогою чекали зустрічі з старими. Вони думали, що побачать їх пригніченими, похмурими, але були приємно розчаровані. Мафіо зустрів їх з гомінливою радістю, а Ніколо, слухаючи його захоплену розповідь про приготування до подорожі, тільки вдоволено посміхався. Невгамовна діяльність останніх місяців пішла їм на користь.

— Можете цілком покластись на нас, глибокошановний адмірале, — сказав Мафіо. — Якщо ви хочете завтра вирушити в дорогу, то прошу: в порту стоять готові до відплиття десять індійських суден, обладнаних Ніколо Поло та його братом, на ім'я Мафіо. Прошу на палубу, панове, можна вирушати в подорож.

Через вісім днів судна вийшли з гавані Цайтума. Сто. ячи на палубі переднього корабля, венеціанці з гордістю оглядали свою маленьку флотилію.

— Тепер ми залежимо від моря, — сказав Мафіо Поло. І подумав: «Дай боже, щоб ми щасливо повернулись назад!»

Що далі вони відпливали від Цайтума, то дужчий віяв вітер. Десять кораблів з напнутими вітрилами, ледь нахиливши щогли до води, велично розтинали піняві хвилі. Небо було якогось невиразного блідуватоголубого кольору. Зате море здавалось то зеленим, як скло, то блакитним, то фіолетовим, або й зовсім чорним, лише помережаним білими баранцями, залежно від того, куди дивитись: біля борту корабля чи десь далі. Старі Поло й Марко, перейшовши на корму, гляділи, ні про що не думаючи, на мерехтливий слід, що лишався за судном. Вони пливли на міцно збитому чотиривітрильному судні, яке було добре споряджене для далеких мандрівок.

Команда корабля складалася з двадцяти п'яти чоловік. За капітана був сивобородий індієць, котрому вже не раз доводилось плавати від Маньї до Індії. Разом з Марко подорожувало двісті вельмож. Їх супроводжувало біля восьмисот служників, п'ятсот солдатів та двісті п'ятдесят купців з такою ж кількістю прислужників і писарів. Очолював експедицію Марко Поло. Він розмістив пихатих вельмож з їхніми слугами та охоронцями на десяти кораблях. Трюми кораблів було забито подарунками великого хана чужоземним королям і, перш за все, — купецькими товарами: сувоями шовкових тканин, золотими й срібними оздобами, різним вбранням, фарфоровими виробами, золотою й срібною пряжею, мечами й списами, військовим спорядженням та іншим крамом.

Два місяці вони вже не бачили землі. Море взяло їх у полон. Воно щохвилини змінювалось. Незмінним лишалось тільки одне: його величина, безкрая далечінь. Воно було величним навіть у ті хвилини, коли, вгамувавшись, мерехтіло під сонцем, тихе й гладеньке, мов дзеркало.

Була світла ніч. На небі сяяв місяць. Тихо поскрипували щогли, лопотіли вітрила. Гаряче повітря трохи охололо, легкий вітерець повівав над палубою.

На білому тлі вітрил чітко вирізнялись мускулисті постаті матросів.

Марко з Ашімою, спершись на поручні, стояли на носі корабля. Марко показав рукою на захід.

— Там, Ашіма, індійський берег. Завтра або післязавтра ми побачимо його.

Ашіма глянула в тому напрямку, ніби справді могла побачити обриси берега. Але там не було нічого, крім моря й неба.

— Тато й дядько вже сплять у своїх каютах, — мовив, ніби сам до себе, Марко. — Мандрівка підбадьорила їх.

— Але їм сниться Венеція, — сказала Ашіма, з легким смутком думаючи про старих Поло, яких вона так полюбила.

Кораблі наближались до берегів Індії. Вони пливли Хайнанською затокою, поминаючи прибережні острови. Мафіо Поло розповів Марко, що на цих островах у гирлах річок індійці вимивають з піску багато золота. Є там також багато міді, хліба, всіляких овочів.

Вони пливли далі, до королівства Ціамба, яке лише кілька років тому було підкорене при незвичайних обставинах військами великого хана. Дізнавшись про незчисленні багатства Ціамби, хан велів генералові Сагату приготувати для завоювання східно-індійського узбережжя велику армію. Татарські війська, кіннотники і піхотинці, пройшовши через Маньї, вдерлись у чужі володіння. Індійці взялися за зброю і, коли загарбники вступили в жарку гористу місцевість, завдали їм неабияких втрат. Однак спинити просування татар їм не вдалося. Вороги плюндрували міста й селища в долинах. В одній жорстокій битві, що відбувалася в гірській улоговині, війська генерала Сагату зазнали нищівної поразки.