Г. Бабенко - Люди з Червоної скелі

аї-Наї вже з тиждень жив серед людей червоної скелі. Мешканці скелі ставилися до нього, як до приблудного цуценяти. Йому часто не вистачало шматка м’яса й місця коло багаття. Кращі куски й кращі місця займали чоловіки, а жінки й діти завжди сиділи поза їхніми спинами й ловили недоїдки, що кидали їм через плечі чоловіки. При таких порядках Каї-Наї легко міг померти з голоду, бо коли йому щастило запопасти ласий кусок, на нього гуртом накидалися усі хлопчаки, що були коло багаття й виривали його навіть з рота та ще й били його так, що він довго чухав потім боки й плечі. А чоловіки, набивши рота стравою, давилися від реготу. Всього на скелі було коло сотні мешканців. Всі вони належали до племени орла, який був їхнім тотемом. Цей тотем недвижно сидів у клітці на скелі й, не заплющуючи очей, як здавалось Каї-Наї, дивився на сонце, оживлявся тільки тоді, коли у клітку до нього кидали сире м’ясо. Тоді він грізно клекотів комусь в далечінь і, вп’явшись пазурями, шматував їжу.

До орла мав доступ тільки один чоловік з усього племени. Це була товстюща-претовстюща людина. Таких товстих людей Каї-Наї ще ніколи не бачив. Коли він ішов, черево йому тряслося, наче трясовина в болоті, коли кинути каменюку. Каї-Наї ніколи не бачив, щоб він що-небудь робив, або ходив на полювання, а йому завжди попадали кращі куски, й кожний мисливець, притягнувши до скелі дичину, відділяв для нього добрий шматок м’яса. Каї-Наї спитав про нього в одного з хлопців, і той сказав йому, що це чаклун, що він має діло з духами. Всі поштиво давали йому дорогу, коли він ішов, а матері непомітно вкривали немовляток, щоб на них випадково не попав погляд чаклуна і від погляду не скоїлося чого з дитиною. Тотем знав тільки одного чаклуна і тільки від нього приймав їжу. Клітка з орлом стояла коло печери, де жив чаклун; орел недвижно сидів цілий день, а на ніч чаклун ховав клітку у печеру. Підходити до клітки було заборонено під страхом смерти. Всі знали й пам’ятали це, особливо діти, хоч їм і кортіло підійти до клітки й подратувати орла.

Одного жаркого дня, коли чоловіки були на полюванні, а жінки й діти пішли у ліс по гриби й горіхи, Каї-Наї лежав на краю скелі, що звішувалась над річкою, й дивився на хвилі річки. Він не пішов у ліс з жінками, бо в нього боліла нога. Він трохи звихнув ступню правої ноги, плигнувши якось з досить високого каменя. Річка клекотіла під скелею і, взявшись піною, стрибала по камінню, що перегороджувало річку. Каї-Наї було скучно й сумно; він думав про матір, яку, може, не доведеться вже й побачити, і про батька, дух якого мабуть блукав десь у лісі. Він розпитував хлопців, чи не знають вони часом, де живуть біляві люди, що вбили його батька, але ніхто з них не знав цього, а питати дорослих він боявся. Йому набридло дивитися на річку й він, обернувшись, став дивитися на площадку, що була на скелі перед печерами. Печери зяяли своїми темними пащами, і погляд його мимоволі зупинився на чаклуновій печері й на клітці з орлом, що стояла коло печери. Раптом він побачив маленького, років чотирьох, хлопчика, що, лукаво оглядаючись, потихеньку і якось боком підходив до клітки. В руці він тримав хворостину. Підкравшись до клітки, він просунув хворостину крізь ґрати й почав дратувати орла. Орел з гордим презирством глянув на хлопчика й одсунувсь у глиб клітки. Тоді хлопчик вийняв з рота шматочок м’яса, що держав за щокою, і просунув руку з м’ясом у клітку. Орел витягнув шию і, не дивлячись на м’ясо, дзьобнув хлопчика в руку і вирвав кусок живого тіла. Хлопець несамовито скрикнув з болю і розмахуючи раненою рукою, побіг від клітки.

У цей час у входа в печеру з’явивсь чаклун. Очі його загорілись диким гнівом, коли він зрозумів, що робив хлопчик. Він кинувся за хлопцем, наздогнав його і вдарив у спину ногою. Хлопчик упав і довго лежав без пам’яті, коло раненої руки набігла калюжа крови, а чаклун прогарчав щось крізь зуби і пішов до своєї печери. Каї-Наї підняв хлопця і поклав його на шкірі біля багаття, що ледве жевріло. На площадці не було нікого в цей час, крім Каї-Наї, якому доручено було стежити й не давати згаснути багаттю.