Йдучи до отця Поля, щоб дістати його благословення на дорогу, Жак із хвилюванням думав про те, що на нього чекає довга розлука з улюбленим наставником. З ним і його книгами, що притягали до себе Жака, ніби магніт.
Пан Поль привітав Жака словами:
— Ласкаво прошу, Жаку! Ну що, зібрався, готовий?
— Зібрався, отче Поль, ось і прийшов до вас… Благословіть мене на дорогу.
— Охоче, сину мій! Але не раніше, ніж ми вип'ємо по чашечці кави й поговоримо!.. Мадам Грійє, дайте-но нам кави!
Старенька служниця, яка жила в кюре багато років і старіла разом з ним, накрила на стіл і подала каву.
— Особливого напуття, дитино моя, я тобі не даю — ти й так їх від мене начувся чимало. Я вірю, що ти пам'ятатимеш усе, чого я тебе навчав. Париж великий, він навіть більший, ніж ти уявляєш, — голова може піти обертом. А ти не піддавайся, не зазнавайся! Що б там не сталося, будь чесний! Тут я за тебе спокійний. Ти добре затямив, що таке чесність і честь, стійкість і мужність.
Жак розповів отцю Полю про свої турботи: бабуся звеліла передати свій наказ у руки королю. Але ж як це зробити?
— Тут я тобі поганий порадник, — сміючись, відповів отець Поль. — І сам у палаці не буваю, і ніхто з моїх близьких туди не мав доступу. Та мені доводилося чути, та й не раз, що є тільки один вірний засіб передати прохання в палац — це через когось із двірської челяді. Ти навіть уявити не можеш, скільки є в короля, особливо в королеви, перукарів, масажистів, одягальників, пудрильників — хіба всіх їх перелічиш! Один наклеює волосся на матерію, другий розчісує перуку, третій — пудрить, четвертий одягає, і так ні кінця, ні краю… А втім, не думаю, щоб сам король зацікавився бідами твоєї бабусі. От Генеральні штати — це інша справа. Недарма їх скликання відкладають щомісяця й щороку. В Генеральних штатах зберуться представники не лише аристократії і вищого духівництва. Там будуть і представники третього стану — люди найрізноманітніших професій. Вони краще розуміють, від чого біди народні… Головне ж накази. Це — велика справа. Кожен може зараз розповісти в наказі про свою біду, свої потреби, запропонувати, як зробити життя кращим… Ти, Жак, прожив на світі небагато — лише шістнадцять років, але добре знаєш, як поводиться сеньйор з селянами. Тому пояснювати тобі не треба, як мало користі від представників дворянства. А духівництво? Не довіряй, Жак, і нашому брату, священикові. Це, бач, ми, сільські пастирі, простодушні й бідні, а там, де священики багаті, де вони мають владу, остерігайся, сторонися їх. Вони не просто хижі вовки, вони ще й вовки в овечій шкурі.
— Ну, а король? — наполягав Жак.
Отець Поль не вмів брехати, він підвів очі, зітхнув і мовив:
— Я хочу вірити, що король почує голос представників народу. Як і всі, я з хвилюванням і надією чекаю, коли ж заговорять нарешті Генеральні штати.
Розмова перекинулася на майбутній від'їзд Жака.
— Ти частенько ремствував на мене за те, що я дозволяю тобі читати не всі книжки, що стоять у мене ось тут, у книжковій шафі. Пригадуєш, як ти розсердився на мене, коли я відняв у тебе «Дух законів» Монтескье? — Кюре безгучно засміявся. — Але ж не тому, що книжка погана. Навпаки, книжка ця просто скарб. Та, щоб ти оцінив цей скарб, щоб ти зрозумів кожен рядок цієї дорогоцінної праці, треба спочатку прочитати багато іншого… Я через те згадав про нашу сутичку, що там, у крамниці тітки Франсуази, тобі доведеться самому вибирати собі книжки для читання. Та, здається мені, я тебе добре до цього підготував: ти не захоплюватимешся порожніми світськими романами, пам'ятатимеш, що книжка не розвага, до якої вдаєшся, коли тобі нічого робити. Книжка — це твій Друг.
Жак намагався не пропустити жодного слова з того, що казав отець Поль. Ріденька кава давно вже захолонула в його чашці. Це не пройшло поза увагою священика.
— Чого ж ти не п'єш, Жак? Розмови розмовами, а випити каву можна. До речі, знаєш, що я надумав? Я попрошу твою матір і бабусю, щоб замість тебе до мене ходив тепер Мішель.
— Оце добре! Брат навчатиметься не гірше від мене!
Уже споночіло, коли Жак зібрався додому. Кюре поклав руку йому на плече і щиросердо сказав:
— Послухай, сину мій, я хочу довірити тобі одну таємницю. Ти зараз узнаєш правду про мого названого сина Фірмена…
Серце у Жака тьохнуло. Невже він зараз дізнається про те, що мучило його так давно. Три роки минуло відтоді, як Леон назвав Фірмена каторжником, і Жак увесь цей час мовчав. Зараз він боявся глянути на кюре, а той мовив після короткої паузи:
Читать дальше