Євгенія Яхніна - Жак Відважний з Сент-Антуанського передмістя

— Фірмен не поїхав подорожувати і не зник безвісти… Він потрапив у лабети королівської поліції.

Знову запала коротка мовчанка, яка видалася Жакові цілою вічністю.

— Було це дуже давно, коли правив Людовік П'ятнадцятий. Чи Фірмен одержав із Англії, чи сам написав книжку про коханку Людовіка П'ятнадцятого — пані Помпадур. Вона так міцно тримала короля у своїх руках, що роки його царювання називали царюванням пані Помпадур. Важко жилося народу!.. В книжці Фірмена було сказано про те, скільки коштують державі наряди пані Помпадур, її діаманти, виїзди, лакеї і кухарі. Замахнувшись на фаворитку короля, Фірмен замахнувся і на самого короля. Автор книжки навіть підрахував, скільки борошна витрачають, щоб напудрити перуки придворних, в той час коли його не вистачає для випікання хліба…

Отець Поль поглянув на Жака. Він добре знав свого учня. Палаючі вуха виказували його хвилювання.

— Бідний, бідний Фірмен! — вів далі кюре. — Він хотів справедливості й вірив, що її можна добитися. Він увесь кипів, коли думав, що податки на простих смертних збільшуються день у день, а король, виконуючи примхи пані Помпадур, витрачає на неї народні грошенята. От він і вирішив розповсюдити цю книжку у Франції. Був він не сам, разом з ним, не відступаючи ні на крок, діяв його друг, на ім'я Робер, а прізвище його ніхто не згадував. — Кюре сумно похитав головою. — Та ми й не відразу дізналися про існування того Робера, а коли дізналися, стали де-не-де вивідувати, та мов у стіну вперлися: ніхто не чув ні про долю Фірмена, ні про того Робера. Люди казали, нібито Робер, який допомагав Фірменові перевозити й розповсюджувати книжки і чи не сам додумався до цього, був одним з королівських шпигунів. А Фірмен був довірливий, як дитина, хоч і безстрашний та сміливий, як загартований воїн…

Отець Поль говорив, а Жак слухав, затамувавши подих. У його голові роїлися думки. «Так ось кого Леон посмів назвати каторжником і убивцею!» Він, Жак, шукав своїх героїв у стародавній історії, бачив обов'язково або в довгих тогах на майданах Римського сенату, або закутих в лати і в шоломах. А виявляється, поряд теж був герой, ходив у звичайнісінькому одязі і, можливо, навіть не вмер, живе й сьогодні!

— Куди подівся Робер після того, як забрали Фірмена, я не знаю, — вів далі отець Поль. — Казали, що він спершу домагався Фірменової нареченої. Про неї ж чув лише, що вона не спокусилася ні багатством Робера, ні його знатністю, хоча й була звичайною швачкою. Не сподіваюся я, що Фірмен живий, якщо він потрапив до Бастілії. Але хотів би дізнатися про його долю. Траплялися випадки, щоправда нечасто, коли з Бастілії в'язнів переводили до інших тюрем. Їх у Франції багато. Не дуже я вірю, що тобі пощастить щось з'ясувати про мого дорогого Фірмена. Та хтозна! Може, в книгарні твоєї тітоньки бувають розумні люди. Ти хлопець тямущий, сам збагнеш, з ким можна порадитись, а при кому притримати язика. Я не знаю паризьких звичаїв, та гадаю, в Парижі можна домовитися з адвокатом або якимось судовим із тих, що менші, аби він взявся за цю справу. Грошей, Жак, я не пошкодую. Напишеш мені, і я негайно ж тобі надішлю.

Отець Поль ласкаво дивився на Жака. Ось тепер і з ним доводиться розлучатися.

А Жак, схвильований, розгублений, схопився з стільця і підійшов до свого наставника.

— Тільки-но приїду до Парижа, почну розшукувати Фірмена. Може, ви пригадуєте, де він жив? На якій вулиці?.. І якщо Фірмена нема серед живих, то, може, живий ще той Робер. Усе, що тільки зможу, зроблю, щоб дізнатися, хто ж таки занапастив Фірмена! — І Жак стиснув кулаки.

— Де жив Фірмен, я добре знаю: вулиця Томб-Іссуар, будинок дванадцять. Але не впевнений, друже, що пощастить тобі знайти там його слід. Коли справа торкається Бастілії, всі стають глухими й німими…

Кюре м'яко поклав долоню на Жакову голову.

— Рушай з богом! Учись у тітки книжковій справі. Адже ти такий книголюб, що вона тобі, мабуть, припаде до душі. Але не забувай і Таверні. Надсилай вісточки бабусі й мені, доведи, що недарма навчився писати так гарно, ніби справжній писар. Головне, що мене турбує, Жак, — тут обличчя священика набрало серйозного виразу, — це твоя запальна вдача. Іноді воно й непогано, але тільки… іноді. На селі тебе прозвали Задиракою… Прізвисько не дуже приємне! — Кюре запитально подивився на Жака. Той нічого не відповів, тільки схилив голову, а вуха спалахнули ще дужче. — Пам'ятай, Жак, — вів далі отець Поль, — відвага й задерикуватість — це різні речі. Відважний будь завжди, а от задерикуватий… Не роби нічого зопалу. Вирішувати треба, коли кров вгамувалася, а серце хай лишається гарячим і ніколи — байдужим…