Євгенія Яхніна - Жак Відважний з Сент-Антуанського передмістя

І ще, й ще розповіді про великодушність, самовідданість, винахідливість, сміливість Фірмена.

А далі? Далі доля Фірмена загадково уривається.

Чому Фірмен поїхав мандрувати, не встигши закінчити університет, в якому так блискуче вчився? Чи правда, що він пропав безвісти? Невже ніхто не пробував його знайти? А може, він попав до людожерів, саме тому лагідному отцю Полю важко про це розповідати? Так чи інакше, але балакучий кюре замовкає, тільки-но заходить мова про загадкову загибель Фірмена. Жак розуміє, що отцю Полю надто важко про це згадувати, і не наполягає.

Сільські старожили, яких розпитував Жак, теж не могли пролити світло на таємничу долю Фірмена. Вони лише додавали, що, втративши племінника, отець Поль враз постарів, посивів, на якийсь час зробився мовчазний і похмурий. Згодом потроху оговтався і більше полюбив сільських хлопчаків, палко цікавлячись їхньою долею.

У отця Поля за його довге життя в Таверні було чимало учнів, але жодним він так не пишався, як Жаком Меньє. Він полюбив Жака, мов рідного сина. У Жака після роботи в полі чи в садку залишалося небагато часу. Та хлопчик прагнув про все дізнатись, усього навчитись і мав такі успіхи в навчанні, що отець Поль дивом дивувався.

З першого ж разу, тільки-но Жак побачив у шафі в священика книжки, зовсім тоненькі й грубі, маленькі й великі, він переконано сказав:

— Я хочу всі їх прочитати!

Отець Поль посміявся з дитячого бажання свого вихованця. Та минав час, і Жак з таким успіхом черпав нові й нові знання з книжок, що священик тільки хитав головою і казав:

— Ну, Жак, ти незабаром мене обженеш, і тобі не буде чого вчитися в мене.

Отець Поль умів пробуджувати думку у хлопчика. Якщо він навчав його священної історії — а вивченню Біблії він присвячував чимало часу, — завжди підкреслював моральний бік притчі. І, згортаючи книгу, Жак робив висновок, підказаний учителем: треба бути стійким, правдивим, чесним.

Якщо це була історія Стародавньої Греції і Риму, то в ній Жак знаходив такі самі зразки стійкості, вірності й чесності. Та ще зразки громадянської мужності. Затамувавши подих, слухав Жак, що розповідав отець Поль про Солона, Гракхів, Брута та інших героїв давнини.

Коли Жак повертався додому, то не полишав думати про те, що його схвилювало на уроці. «Чому, — думав він, — ще в Афінах мудрий законодавець Солон скасував земельні й грошові борги бідняків? А трибун Кай Гракх [3] Гракх Кай (153–121 рр. до н. е.). у Римі вимагав, щоб хліб продавали за доступною для всіх ціною? Його брат Тіберій [4] Гракх Тіберій (162–133 рр. до н. е.). , теж трибун, запровадив закон, яким обмежувалася приватна земельна власність. А землі, які після цього залишалися вільні, Тіберій запропонував розділити поміж безземельними громадянами. Чому б у такому випадку королю Людовіку XVI не додуматися до подібних законів? Адже ж і він, напевно, вивчав історію Греції і Риму. Чому ж він не хоче полегшити життя, що стало важким для селян, чому не зніме непосильних податків?..»

Зі своїми нез'ясованими питаннями Жак звертався до того ж таки отця Поля:

Чому аристократи звільнені від податків? Чому селяни, крім прямих податків — десятої і двадцятої долі, що їх стягують на користь сеньйора, — платять ще й талью — податок з майна! Чому французи мають вносити спеціальний збір за перевезення товарів дорогами, річками та мостами, ніби вони живуть у ворожій країні? Чому королю треба платити за те, що п'єш вино з власного виноградника? Чому селянин зобов'язаний сплачувати щорічний податок, навіть якщо він зовсім обходиться без солі?

І отець Поль відповідав Жакові:

— Так, сину мій. На світі багато несправедливості. Всі люди рівні від природи, а тим часом рівності в правах у них нема. І французькі королі, на жаль, забувають іноді, що не народи створені для правителів, а правителі для народу…

Серед учнів, яких було чималенько в отця Поля, був і Леон Барі, син управителя володіннями сеньйора. Прочувши, який освічений священик і як добре навчає він дітей, пан Барі довірив отцю Полю піклуватися його сином. Одначе Леон, дарма, що старший від інших хлопчиків, які ходили на уроки до священика, до науки був нездатний і завдавав багато прикростей своєму наставникові, який щиро бажав, щоб усі його вихованці мали однакові успіхи в навчанні.

Із Леоном Жак часто зустрічався у дворі або в садку священика. Хлопчаки незлюбили одне одного. Жак знав, що Леон тупиця і ледар, а Леона лютило, що отець Поль завжди ставить йому за приклад Жака — селюка, який тримається так незалежно, ніби він, а не Леон, син управителя.